Травма – що це таке?

Клінічна психологія визначає (психо)травму як спричинене ззовні ушкодження психологічної цілісності. Відповідно, термін «травма» стосується не події, яку людина пережила як загрозу своєму існуванню, а викликаної нею психологічної рани. Навіть якщо людина виглядає зовні неушкодженою, психологічно вона може бути глибоко травмованою.

Ця психологічна рана проявляється як на психічному, так і на фізичному рівні. Травматичний досвід може фрагментувати єдність біо-психо-соціо-духовної структури тіла людини. Це супроводжується ризиком виникнення широкого спектру симптомів, таких як розлади сну, харчові розлади, астма тощо.

Окрім об’єктивних зовнішніх подій, для розвитку та прогресування (пост)травматичних симптомів вирішальне значення мають певні фактори навколишнього середовища та індивідуальні фактори. Зовнішніми подіями, які спричиняють душевні травми, є війна, стихійні лиха, втеча, вигнання, нещасні випадки, жорстоке поводження, катування, занедбаність, сексуальне насильство, знущання або коли людина просто стає свідком нещасного випадку чи насильства.

Крім об’єктивних характеристик, центральне значення має суб’єктивна оцінка загрози ситуації. Тому здатність справлятися з потенційно травматичними ситуаціями різняться від людини до людини. У той час як одні люди переживають катастрофу без жодних ушкоджень, інші не можуть подолати в собі страх, паніку та інші наслідки події навіть через багато місяців.

У багатьох випадках травматичний досвід призводить до відчуття безпорадності та до руйнування самооцінки людини і її уявлення про світ. Якщо травму вчасно не пропрацювати, вона може негативно вплинути на подальший психологічний і тілесний розвиток. Це може призвести до посттравматичного стресового розладу, розладу здатності людини до адаптації або розвитку психопатологічних захворювань. Запобігти цьому можна шляхом раннього, професійно-грамотного педагогічно-терапевтичного втручання після травматичних переживань.

На малюнку «Психотравма та педагогічне втручання» схематично показано, які фази можуть виникнути в процесі розвитку травми і з якого моменту починається екстрена педагогіка.

Після катастрофи, наприклад землетрусу або військового нападу, настає зазвичай коротка гостра фаза шоку. У цей час люди можуть реагувати на те, що вони пережили, різними способами: кричати, плакати, мовчати, блукати, завмирати, удавати, що нічого не сталося або сміятися. Все це нормальні реакції на абсолютно ненормальну подію.

Потім гостра фаза шоку переходить у фазу посттравматичної стресової реакції. Зазвичай це триває кілька тижнів, іноді ця стадія може тривати до шести місяців. Протягом цього часу реакції на подію дедалі слабшають, а постраждалі все більше переробляють пережитий досвід.

Однак може статися і так, що симптоми не вщухатимуть, а можуть ще посилитися, змінитися або стати хронічними. Тоді це називають посттравматичним стресовим розладом. Такий розлад може тривати багато років. Постраждалі діти та молоді люди потребують в цей час травматологічної або психологічної підтримки.

Якщо на третій фазі не вдається опрацювати посттравматичний розлад, в особливих випадках є ризик стійких розладів особистості після екстремального стресу. На цьому четвертому етапі інтенсивна травмоорієнтована педагогіка може бути доповнена мультипрофесійною командою лікарів, психологів і терапевтів. Робота спрямована на базові структури на фізичному, часовому, когнітивному, мовно-духовному рівнях, а також на розвиток надійних стосунків.

Екстрене педагогічне кризове втручання щодо дітей та підлітків

Екстрена- і травмапедагогіка – це не методи терапії, а (лікувальний) педагогічний підхід до психосоціальної стабілізації травмованих дітей і підлітків.

Натомість конфронтація з травмою — це сфера діяльності досвідчених травматологів.На основі чотирикомпонентної фазової моделі можливого перебігу травми розрізняють наступні фази втручання: 

  • Екстрене педагогічне невідкладне втручання
  •  Екстрене педагогічне раннє втручання
  • Травмаорієнтована спеціальна педагогіка
  • Травмаорієнтована інтенсивна педагогіка

Екстрена педагогіка є складовою травмапедагогіки. Екстрена педагогіка, розроблена та випробувана на практиці в рамках кризової допомоги організацією Freunde der Erziehungskunst Rudolf Steiners, починається у гострій фазі шоку в перші кілька годин або в перші тижні після травми, коли визначається, чи зможуть травмовані діти і підлітки самостійно впоратися зі своїми екстремальними стресовими переживаннями та інтегрувати їх у свою біографію, чи ж у них почне розвиватися вторинний психотравматичний розлад. Екстрені педагогічні кризові втручання повинні стимулювати сили самозцілення дитини чи підлітка, розкривати індивідуальні ресурси та стимулювати стратегії подолання травматичних переживань.

Методи вальдорфської педагогіки спрямовані на стимулювання сил самозцілення дитини чи підлітка, щоб дати їм можливість впоратися з пережитим власними ресурсами.

Попри те, що кожна людина дуже індивідуально реагує на стресову подію, є певні симптоми та особливості поведінки, які вказують на можливу травматизацію. До них належать:

  •  Дитина або підліток не згадує болючі чи травматичні переживання,  чи заперечує їх, хоча відомо, що вони мали місце.
  •  Дитина або підліток іноді впадає в стани напівзабуття або трансу. Вчителі чи батьки повідомляють про часту замріяність.
  • Дитина чи підліток погано засинає, кричить вночі, бачить кошмари і більше не хоче спати сама.
  •  Дитині чи підлітку важко сконцентруватися, успішність у школі знижується.
  •  У дитини чи підлітка дуже погане відчуття часу і вони не можуть назвати точний час, коли що відбулося.
  •  Дитина чи підліток страждає від головного болю або болю у животі, які іноді швидко змінюють одна одну.
  •  Дитина чи підліток демонструє зміни своєї особистості. Спостерігаються певні коливання між сором’язливістю та відкритістю, проявленням жіночості та чоловічості, безстрашністю та несміливістю.
  •  Дитина чи підліток демонструє явні тенденції до регресу у своїй поведінці. Наприклад, 12-річна дитина може раптом відкотитися до дитячого лепету, смоктати великий палець або малювати, як чотирирічна дитина.
  • У дитини чи підлітка бувають сильні спалахи гніву, часто без видимої причини.
  •  Дитина або підліток на диво забудькуваті або безпорадні щодо речей, які вони повинні знати. Вони забувають імена друзів, вчителів чи інших важливих людей, гублять власні речі чи можуть заблудитися.

Ці та багато інших симптомів можуть виникати у травмованих дітей і підлітків. Для лікування може знадобитися цілеспрямована психологічна або травма-терапевтична діагностика. Таку діагностику мають проводити спеціалісти відповідних дисциплін.

Батьки та педагоги дуже часто помічають, що діти після травматичних подій поводяться зовсім інакше, ніж до них. При цьому слід зазначити, що кожна людина може реагувати по-своєму. Однак спільним для всіх є те, що діти та підлітки потребують розуміння і, перш за все, реального захисного простору, доки вони відчувають себе не в повній безпеці. Що може зробити екстрена педагогіка, щоб надати дитині цей захист?

Важливо і корисно пам’ятати, що ці зміни у поведінці постраждалих дітей та підлітків не є зловмисними, просто вони зазвичай не знають іншого способу обходитися з тим, що вони пережили. Навіть якщо ззовні цього й не помітно, вони потребують і шукають розуміння, любові, захисту і терпіння. У деяких випадках доцільно надати психологічну підтримку, та часто це просто неможливо. Але і педагоги можуть надати підтримку та допомогти дитині впоратися зі своїм досвідом.

Педагоги повинні дати відчути постраждалим, що вони не самотні зі своїми тривогами та страхами. Діти та підлітки мають відчувати довіру. Вони хочуть, щоб їх сприймали серйозно. У випадку травмованих дітей та підлітків важливо постійно давати їм зрозуміти, що стресовий досвід закінчився і що Тут і Тепер вже немає небезпеки.

Відчуття радості має  для дітей та підлітків особливе значення. Переживання смішних, прекрасних, радісних моментів допомагає усвідомити, що життя – це не лише катастрофа.

У разі травми власна активність часто блокується. Однак ця активність дуже важлива для опрацювання травматичного досвіду. Досвід своєї ефективності допомагає подолати пов’язаний з травмою досвід безсилля. Важливо створити справжній захисний простір, в якому діти та підлітки зможуть почуватися в безпеці. Таким чином травмовані діти та підлітки вчаться заново відкривати свої вміння, переживати успіх і таким чином підвищувати свою самооцінку.

Попри усі можливості, які мають вихователі, батьки, довірені особи та друзі, треба пам’ятати одне: травмованим людям потрібен час. Навіть у безпечній структурі, де пропонується ритмічний догляд, ритуали, люблячі опікуни та безпечний простір, потрібен час, щоб рани загоїлися. Опрацювання травми часто вимагає витривалості, терпіння і спокою.

 

   

 

 З книжки «Травмапедагогіка. Практичні поради»,

готується до друку в Видавництві “НАІРІ”