Колись давним давно…

У давні часи Індійського субконтиненту освіта була початково для передачі знань і для просування прогресу у спільноті та суспільстві. Акцент того часу була торгівля – якою б не була сімейна традиція заробляння на проживання вона передавалася наступним поколінням і у сім’ях навчали необхідним навичкам. У ті дні формальну освіту отримували лише визначені люди, які належали до певних каст і ті, хто уже готові для формальної освіти. Тоді вони працювали радниками, помічниками правителів або як голови сіл, несучи відповідальність за керівництво і управління маленьких спільнот. Традиційні методи викладання полягали у smruthi (память), shruthi (викоання) та пригадування. В основному студенти повинні були практикувати навички, необхідні для продовження сімейної традиції та звичаїв. У ті часи вчителі ніколи не вчили дітей за допомогою друкованих матеріалів. Початковий фокус освіти був передача знань. Навчання дозволяло студентам використовувати це знання для розуміння людського життя та мудрості, а далі і для духовного розвитку.

Однак, із вторгненням різних сусідніх королівств, а пізніше із Британським правлінням впродовж двох століть, відбулося багато змін у нашій давній культурі. У більшості частин Індії місцеві мови та рідна мова були замінені на англійську для того, щоб отримати освіту. Замість усних методів навчання таких як рецитація, виконання та пригадування, з’явилися друковані книги та навчальні матеріали. Це позначає початок Аріманічного впливу та матеріалізму. Із розвитком промисловості, науки та технології, освіта стала доступною для всіх, по всьому континенту, незалежно від касти, віросповідання і т.п. Загальний доступ до освіти є позитивною стороною нового віку сучасної науки і технологій. Але зворотня сторона цієї разючої зміни – це якість і зміст освіти, які зазнав невдачі. отримання знань заради виживання, матеріальних вигод стали трендом останніх років.

Декілька десятиліть тому….

У Індії кожен штат має свою мову, шрифт, культуру та звичаї. Із індустріальною революцією багато людей переїхали до міст із власних селищ у пошуку роботи, залишаючи власні традиційні професії. Для того, щоб знайти підходяще робоче місце, потрібно відповідати певним академічним вимогам. Тому потреба у освіті зросла і багато молодих людей стали отримувати формальну освіту. Однак, можливості працевлаштування не зросли, а це призвело до конкуренції.

Академічні досягнення вважаються засобом для визнання, поваги, гідності та статусу у суспільстві. Поступово посилився і став невід’ємним зв’язок між академічними досягненнями і працевлаштування. Зараз цей зв’язок на найвищому піку, де прагнення до знань залишається другорядним. Фокус освіти направлений лише на отримання кваліфікації, щоб мати роботу, підніматися вгору по драбині соціальної ієрархії та соціального статусу.

Сьогодні…

Рух вгору по кар’єрі вбачається як можливість, лише коли ти випускник відомого університету чи коледжу. Тому все суспільство та індивідуальні домашні господарства підштовхують своїх дітей якнайкраще скористатися своїми задатками, уже з раннього дитинства. Глобалізація та можливості у країнах за кордоном стали, як зіниця ока для молоді. Значно зросла конкуренція за освіту у затребуваних інститутах, щоб отримати хороше місце працевлаштування на національному або міжнародному ринку праці.

Через таке сприйняття люди з усіх сфер життя та усіх частин країни дуже прагнуть, щоб діти отримали високі бали у школі чи коледжі і мали гарну кар’єру. Щодня зростає кількість дітей, які надіються на високі академічні результати. Вік отримання формальної освіти було перенесено із 7 до 3 років. Малі діти також стають частиною цих перегонів. У деякому сенсі конкуренція стала нездоровою. Останні два десятиліття спеціалізовані навчальні інститути виростають як гриби всюди, обіцяючи успіх легковірним охочим батькам. Наприклад, візьмемо певний професійний курс – мільйон (1,000,000) молодих людей змагаються за 10,000 місць у преміум коледжах. Тобто більше, ніж 100 студентів на одне місце. Учні проходять суворе навчання у віці 12-13 років із строгим режимом та з єдиною ціллю на академічний курс, їм не дозволяють займатися іншою діяльністю (включаючи спорт). Але у 18 років із кожних 100 учнів, які конкурують, у вступі до преміум коледжів відмовляють 99-тьом. Отож, молодь перевантажена тиском зі сторони батьків, сім’ї, друзів та однолітків. В результаті в учнів з’являється тривожність, сумніви у собі, страх зазнати поразки. Але цим все не закінчується, а лише нашаровується у різних сферах їхнього життя у різні періоди часу.

Розуміння ситуації з антропософської точки зору:

По-антропософськи, якщо ми подивимося на цей період, то типово це вік 12-19 років. Тоді астральні сили мали б вивільнитися, вирішилася б криза ідентичності і вони б визначили рольові моделі, щоб з’єднати свої шляхи із власною долею. У цей період підліткам потрібен люблячий авторитет, що направляє їхні астральні сили у правильному напрямку. Дітям потрібно знайти ідеал, щоб сформувати себе та дослідити свої інтереси безпечним способом. На жаль, більшість дітей втрачають цю важливу віху свого розвитку у ранніх фазах життя, яка закладає основу подальшого емоційного життя. 

Впевненість та довіра виникають із ритмічного життя та послідовності у зустрічах дитини. Дитина розвиває почуття безпеки із теплої любові свого оточення. Під час першої фази дитині потрібно дати базове відчуття, що світ добрий. Під час шкільної фази дитина розвертається більше до себе і досліджує якості власного духу у мисленні, почуттях та волі. Дитина робить це силами фантазії. Вона вибудовує свій власний світ, у якому можна робити все те, що не можна у реальному світі назовні. Ця дитяча фантазія закладає основи для творчості у соціальному житті і кар’єрі у подальші роки. Індивідуальність, яка не могла фантазувати та замріюватися впродовж цієї фази, в подальшому сформує недостатню спонтанність та різнобічність у міжособистісних відносинах. Однобока освіта придушує фантазію та вирощує людей, які пізніше у житті стають одинокими і постійно зіштовхуються із власною нездатністю творити реальні відносини із іншими людьми (Лівехуд, 1979).

Під час другої фази дитина має отримати досвід, що світ сповнений радості та сповнений красою. Третя фаза (пубертат та підлітковість) дає великий прорив у реальність. Але якщо світ дитини викривлений, тоді вона сприйматиме світ недружелюбним та загрозливим. Результатом цих руйнувань світу дитячої фантазії є також і одинокість у період пубертату, відчуття, що тебе ніхто не розуміє і зрештою тривожність (Штайнер, 1923; 1964).

Серед багатьох причин  тривожності, з якими обов’язково зіштовхуються сьогодні молоді люди, коли вони виходять у світ, є конкуренція і з нею вони відчувають страх зазнати поразки. Тривожність в уособленні конкуренції відіграє головну роль у шкільному житті. Молоді хлопці та дівчата страждають від цього особливо у другому семилітті. Тривожність є базовою силою душі та емоцією, яка є також і у тварин. Сьогодні вона відіграє ще більшу роль у нашому житті, ніж раніше. Тривожність відчувається як пустота зовнішнього світу, а всередині як внутрішня порожнеча, коли я (его) слабке або ушкоджене. Щоб компенсувати страх та тривожність, вдаються до агресії чи дурості. Щоб заповнити внутрішню порожнечу та мати потужні внутрішні проживання (досвід, відчуття), вдаються до алкоголю та наркотиків (Трічлер, 1996).

Наслідки кризи….

За цим сценарієм індійської системи освіти я боюся, що під разючу загрозу поставлені усі три фази розвитку. Як результат, сьогодні ми маємо зростання залежностей, самогубств та інших психіатричних станів. Молодь зазнає величезного тиску отримання результатів/успіху від сім’ї, однолітків та суспільства. Вони також переживають страх, невпевненість та незахищеність у майбутньому, що паралізує їхнє емоційне життя. Сили волі переміщуються у сферу мислення і у постійну зайнятість в інтернеті, відеоіграх тощо, таким чином сили волі паралізуються.

У такому виді перегонів як конкуренція, учні та батьки гублять нитку того, у чому дитина гарно вправляється і що дитина хоче робити у майбутньому. Це в основному веде до двох різних видів реакції у студентів. Ті, які були успішними, не впевнені, чому вони саме у цій сфері освіти чи на такій роботі, тоді починаються пошуки душі. Ті, які зазнали невдачі, втрачають впевненість, їм важко справлятися із життям і можуть закінчити самогубством або іншими залежностями, які є такими кричущими у теперішній час. В обох сценаріях причиною є глибока порожнеча всередині.

Якщо не приймаються ніякі міри …

Якщо проблема залишається невирішеною у найкоротші строки, майбутню наступних поколінь може бути похмурим та печальним. Отож, у систему освіти необхідно внести радикальні та негайні зміни із розуміння людської мудрості та людського життя. Необхідно вчити спільноти, індивідуумів, батьків та політиків усвідомлювати природні закони та цілі людського життя.

Література:

Lievegoed, Bernard (1979). Phases: Crisis and Development in the Individual. Rudolf Steiner Press, London.

Steiner, Rudolf (1924). Truth, Beauty and Goodness (GA 220), Rudolf Steiner Archive.

Treichler, Rudolf (1996). Soulways – Development, Crises and Illnesses of the Soul. Hawthorn Press, U.K.