Зростаючи, Іоанн частенько приходив до церкви та молився. Бувало, він знаходився там досить довго, дивився на людей, що заходили та виходили. Була там одна людина, яка розповідала людям моторошні історії та наводила страх перед Богом. Іоанн бачив, як у нього з рота вистрибували жаби, і думав: «Те, що говорить ця людина, не може бути правдою».

Бачив він й іншого чоловіка, той був дуже гордовитий та освічений, а молився він ось так: «Боже, я дуже вдячний тобі, що я гарна людина, що я не такий поганий, як інші люди». Поряд з ним Іоанн бачив тварину, вкриту слизотою, яка постійно змінювала своє забарвлення, повзаючи по ногах цього чоловіка.

Потому увійшов третій. Він став у задньому кутку храму та почав молитися: «Боже, пробач мені все, що я здійснив неправедне». Іоанн бачив над головою цієї людини зірку, що сяяла.

Наостанку зайшла бабуся. Вона поклала до чаші біля дверей свою останню монету. Іоанн спостерігав за блиском, який йшов від неї, немов від сонця. Так він бачив людей не земним, а небесним поглядом.

Коли Іоанн залишався на самоті, він міг чути голос Бога, Який звертався до нього через зірки. Одного разу він усамітнився в гірській пустелі, знайшов печеру, у якій міг спати, харчувався фруктами та диким медом, зробив собі сорочку з вовни верблюда, довго жив наодинці та вчився розуміти мову зірок. Якось вночі, коли він спав у печері, його розбудив чудовий потрійний звук. Він прислухався та зрозумів, що то були ті самі три зірки, якими Бог покликав його до Землі: «І-О-А». «Я тут», — відгукнувся Іоанн. І серед хору зірок почулися йому слова Бога, який звернувся до нього: «Ти бачиш небесними очима. Ти розумієш мову зірок. Зараз ти маєш виповнити Мою волю та підготувати шлях до земного світу Моєму Синові. Спустись донизу річки Йордан та похрести там людей, які прийдуть до тебе. Занурюй їх у воду, аби вони стали чистими тілом та душею. Тоді вони теж навчаться бачити небесним поглядом, чути мову зірок та виконувати Мою волю».

Наступного ранку Іоанн пішов до Йордану. Повз нього йшли люди, заклопотані своїми справами. Вони побачили Іоанна, зупинившись, подивились на нього. Їм здалося, що його очі виблискують таємничим вогнем. Вони спитали його: «Хто ти?». Він відповів: «Я є Голос Божий у пустелі. Послухавшись мого голосу, ви навчитесь розуміти мову зірок, і вони скажуть вам, що Син Божий уже близько і що ви маєте змінитись. Інакше ви не впізнаєте Його». «Ми хочемо змінитися. Допоможи нам у цьому», — попросили вони Іоанна. Тоді він розповів їм про те, що бачив: як з рота людей, що брешуть, стрибають жаби; як світяться люди, якщо вони роблять добро. Усе він розповів їм, що бачив небесним поглядом. Опісля занурював їх Іоанн у воду, і коли вони виходили, кожний пізнавав себе самого таким, яким дійсно був. Вони лаяли самі себе, та їм хотілося все тепер робити по-іншому, аніж раніше. Подібно до того, як господиня прибирає в домі, коли чекає на дорогих гостей, люди опоряджували до ладу свої душі, щоб Син Бога міг прийти до них. Усе більше людей приходило до Іоанна та хрестилися в нього. Лише двоє ніяк не йшли. Це був злий цар Ірод та його дружина Іродіада. 

З книги І. Йохансон «Истории к праздникам года», Калуга, «Духовное познание», 1993