Уже давно наше свято Ліхтариків співпадає із пам’ятними днями по Голодомору. І тема святого Мартіна, день якого в західній релігійно – культурній традиції припадає на 11 листопада, у нас зміщалася на кінець місяця. В долі Мартіна можна побачити преображення воїна з мечем у воїна світла, руки, що може воювати, в ту руку, що милостиво подає нужденному. В історії для дітей розповідається, що він поділився своїм плащем із жебраком і це стало поворотним моментом його біографії. Багато вальдорфських вихователів додають в цю історію, що він поділився своїм хлібом. І на святі Ліхтариків, де ми з дітьми вшановуємо сили Землі і несемо ліхтарики, як символ душевного внутрішнього тепла, надії і підтримки, в кінці згадувався св. Мартін. І ми роздавали так звані хлібці Мартіна. Невеличкі солодкі булочки чи печиво з родзинками. Але вже декілька років в мені щось бродило, поки не визріло в певний метаморфоз теми Мартіна. Адже вальдорфська педагогіка повинна кріпитися на місцевому грунті, це є її розвиток. Для нас це українське коріння. Тема переживання себе українцем болюча, викликає багато протиріч, супротиву, маніпуляцій. Про те, що майбутні покоління будуть громадянами світу я теж пам’ятаю). Але здоровим чином перейти на інший щабель, не переживши попереднього, неможливо. І Україна має в національному питанні свій особливий, важкий, шлях боротьби, протистояння, нищення і відстоювання.

Я не виховую дітей, як виховували мене в радянській системі, з ідеї панування і “кращості”одного народу над іншим. Але хочу, щоби вони визначали себе українцями, бо наразі саме ця держава стоїть зараз на рубежі боротьби між силами брехні і зради з силами віри та братерства. Сили світла, братньої любові, відповідальності та самопожертви яскраво проявилися на Майдані. Їх можна було переживати в просторі. Вони можуть взрощуватись в кожній людині. Я прикладатиму для того свої зусилля. Так, як я можу. Вже другий рік поспіль я розповідаю ось цю казку, що викладу нижче. Вона несе в собі сумний образ, але правдивий, і закінчується надією, навіть завданням.:”Щоби ніхто не залишився голодним”. І ми печемо не солодкі хлібці Мартіна, а солоні з житнього борошна із хрестиком посередині, який робить можливість розділити цей хліб іще більшою, ще зручнішою. І його треба не додому принести і з’їсти з чаєм, а обов’язково розділити з кимось, або навіть віддати. Навіть незнайомій людині. Дітям це легше вдасться, ніж дорослим.

КАЗКА

В одному селі жила родина. Батько, мати та двоє діточок: дівчинка та хлопчик. Родина жила добре, бо любили один одного та оберігали. Працювати на землі вміли і земля їм віддавала належне. А як разом зійдуться, так пісні лунали – заслухатися можна.
Та прийшли лихі люде, що Бога в серці не мали і забрали весь хліб. Батько став на захист і його забрали. Не залишили ні зернинки жита, ні жменьки пшона, щоби кашу зварити дітям, ні корінця на юшку. Худобу і ту забрали. Кинулася мати – чим дітей годувати? Немає нічого. Пішла до сусідів, а в них та сама біда. Стали люди поживу шукати. Пішли до лісу: де кору, де ягідку. В полі в мерзлій землі коріння здобували, що після врожаю залишилось. Навіть птахи та звірі те село обминали, бо їсти нічого було. А мати дітям останнє віддавала, та не стало в неї сили. Прийшов той день, що не змогла встати, лежала тихо та дивилася у вікно прозорими очима.

– Мамо, я їсти хочу, – заплакав хлопчик.
“Не плач,- каже сестричка,- ходьом я тобі калачика зроблю”. Вийшли вони надвір. Дівчинка зліпила з пісочку калачик і каже братикові:” На, їж…”. Взяв братик той калачик, їсти його не може і кинути не може, бо не мають більше нічого.

Зайшли вони в хату поцілували маму у холодну руку та і вишли на дорогу. А вже сутеніє, холодно. Коли їм назустріч постать світла, плащем закутана. Підходить і питає чи не мають вони щось поїсти. А дівчинка і каже:”Не маємо нічого, лише калачик з пісочку”,- і протягують незнайомцю. Той підійшов і ніби огорнув їх своїм світлим плащем. Стало їм тепло, як вдома і хлібом запахло свіжоспеченим і легко стало. Забрав їх янгол до мами і тата туди, де за хліб любов слугує.

А старенька одна, яка ту зиму пережила і все те бачила, кожного року в той день стала пекти хлібці, виходити на дорогу та й віддавати його тим, кого зустрічала. Щоби ніхто голодним не залишився. 

Я не пропоную прибрати історію святого Мартіна із колообігу року. Вона близька темою і поєднується в часі із роковинами Голодомору. Я поєдную їх, не заглиблюючись у страшні факти. Тому, що знання усієї правди травмуватиме дитячу психіку. “Світ добрий”- це має бути основний меседж виховання дітей першого семиліття. Але як кажуть педагоги в складних сімейних чи особистих ситуаціях:”Дитина вибрала цих батьків і свій шлях”. Вони вибрали бути українцями. Тому у них така історія.