Дорогою до спальної кімнати

Після закінчення казочки за умови, що її слухали в групі у колі, хтось із дітей гасить свічечку. І якщо цього разу нам пощастило, то ми можемо споглядати як з-під капелюшка-гасничка з’являється фея і поступово розчиняється в повітрі. Діти можуть почати вигукувати, що феєчка полетіла на Стефанію, чи Серафіму, чи ще на когось із діток, і якщо їх не зупинити – це може тривати безкінечно. Та коли вихователь встає і наспівуючи колискову, протягує руку до дитини, що сидить поруч, всі інші діти, прямуючи за ним беруться за ручки, утворюючи ланцюжок, і під співи знайомої колискової йдуть до спальної кімнати. Дехто по дорозі залишає ланцюжок і біжить у напрямку туалету, а всі інші прямують до дверей спальні.

Ця колискова є постійною і не змінюється протягом епох. Із року в рік ми співаємо її лише коли виходимо з кола до спальної кімнати, тому діти добре її знають і залюбки підспівують. Спів – це завжди видих, тому  після того як діти протягом 10-15 хвилин зосереджено і уважно слухали казку, тобто вдихали,  у них є потреба видоху, власне, що вони і роблять по дорозі до свого ліжка. Звісно, в ланцюжку будуть діти, які стрибатимуть на одній нозі, чи жваво розмовлятимуть про щось своє. Дехто любить відбивати ритм і всю дорогу буде в цьому вправлятися. До дітей, котрі побігли до туалету долучається помічник вихователя, який, за потреби, допомагає діткам.

У нас в групі є традиція: старші дітки пропускають менших першими до вбиральні – вони вже можуть почекати, а малючкам ще дуже важко терпіти. Її започаткували випускнички і, власне, вони ж її і підтримують, слідкуючи за порядком. Разом з тим, присутність дорослого в цей час теж необхідна. Діти рухливі та швидкі, і навіть незначні краплі води на підлозі можуть стати причиною падіння, тому дорослий має направляти процес в здоровий та безпечний напрямок. За потреби, запропонувати присутнім там діткам витерти підлогу, зацікавлюючи їх процесом, або зробити це самому таким чином, щоб наступного разу діти захотіли зробити це самі.

Наслідування – основна виховна сила першого семиліття, яка дає можливість  кожній дитині з власного внутрішнього імпульсу зацікавленості долучитися до загального процесу чи дійства і чомусь навчитися.

Ритуали – наші помічники

Дитина до семи років ще не орієнтується в часі, але цілком спроможна орієнтуватися в подіях, якими наповнений день. У даному випадку я маю на увазі ритм дня. Коли щодня в один і той самий час ми сідаємо до ранкового кола, снідаємо, займаємося діяльністю відповідно до дня тижня, прибираємо, граємо в хоровод, йдемо на прогулянку і повертаємося з неї, обідаємо, перевдягаємося, слухаємо казочку і вкладаємося спати, – дитина спокійно (в плані очікуваності) пливе, переходить від однієї діяльності до іншої протягом дня. Але такі переходи кожній дитині даються по-різному. Зміни, як пише Крістіане Кутік, постійно пов’язані з невпевненістю. У таких випадках можуть  швидко виникати складнощі. А ритуали за таких складнощів допоможуть окреслити скрутні ситуації, полегшити і навіть одухотворити їх. Ритуалами сповнений день дитини, вони допомагають їй перелаштовуватися на певні дії, стан. Свої ритуали є і в спальній кімнаті.

А ще мабуть у багатьох є історія яка живе в спальній кімнаті, підтримуючи казковість, чарівність, таємничість та особливість цього місця і дійства вцілому. Це можуть бути янголики, феєчки, акварельні картини, картини з вовни відповідної тематики.

Коли ми відкриваємо двері спальні, нас зустрічає бабуся фея, яка сидить на легкій хмаринці, тримаючи в руках спиці і плете полотно з білосніжних ниток. Це полотно –  є солодкі сни, які вона плете для кожної дитини, а її помічники – феєчки приносять їх діткам, коли ті засинають. Час від часу ми пров’язуємо рядочок, другий, і тоді для дітей ця історія оживає, стає очевидною. Та коли нитка закінчується, ми знову його розпускаємо і бабуся починає свою роботу заново. А оскільки феєчки дуже ніжні створіння, вони можуть приносити сни лише в тиші. Тому, переступивши поріг спальної кімнати, ми вже не розмовляємо, а коли ну дуже потрібно щось сказати – лише пошепки.

К. Кутік, у своїй книзі «Виховання у спокої» пише, що доторк діє цілюще, пом’якшує стрес, заспокоює. Ніжний тілесний контакт є однією з форм діяльності любові, що тілесно й душевно передає тепло.

Саме тому, коли ми заходимо до спальної кімнати у нас є ритуал з тілесним контактом. Вихователь заходить першим, і розвертаючись до дітей обличчям, стає на одне коліно, простягаючи ліву руку з відкритою долонею вперед, а вказівним пальцем правої руки торкається губ дитини, так би мовити, робить «тихим ротик». Якщо трапилося так, що протягом дня вам з дитиною не вдалося зустрітися поглядом, потиснути руку чи обійнятися – це можна зробити вже зараз. Діти один за одним підходять до вихователя, і у відкриту долоню лівої руки кладуть свою руку. В цю мить руки і погляди зустрічаються і, вихователь, робить дитині ніжний жест «тихий ротик». Вони люблять цей ритуал, і кожен бере від нього за потребою: комусь  цілком достатньо зустрічі рук і очей і він задоволений проходить до свого ліжка, хтось потребує ближчої зустрічі і тоді ми обіймаємося, інколи цілуємося. Дехто ще певний час може лежати чи висіти у вихователя на спині, обіймаючи за шию та плечі.

Ключовим в цьому ритуалі є момент тілесного контакту, дотику. Саме він має властивість пробудження в тілесному і допомагає дитині повернутися із зовнішнього «говоріння» до переживання своїх кордонів, себе, тиші – заспокоєння. Сам жест колінопреклоніння, у даному випадку, має суттєве значення. По-перше, дорослий опиняється на одному рівні з дитиною і їх зорова зустріч, зустріч двох «Я», є досить близькою і безпосередньою. По-друге, за рахунок того, що одна рука, з розкритою долонею виставлена вперед – це виглядає більше як пропозиція для рукостискання, якою дитина може і не скористатися в силу певних індивідуальних особливостей. Саме завдяки цій пропозиції, в ньому є свобода вибору, яка для вихователя слугує лакмусовим папером стану дитини, тих змін, які відбуваються і повага до її вибору. Зазвичай, такі ситуації можуть виникати у новеньких діток на початку року, які за місяць, другий проходять. Хоча бувають і вийнятки. По-третє, жест колінопреклоніння сповнений благоговіння: одна рука відкрита і готова приймати, а друга – ніжно торкається вуст дитини.

Поки вихователь зайнятий ритуалом, помічник заходить до спальної кімнати і допомагає дітям вкладатися в ліжка. Завдяки тому, що ритуал потребує  деякого часу, діти проходять до свого ліжка з певним інтервалом, а це в свою чергу допомагає уникнути їх скупчення і штовхання у проході спальної кімнати. Хтось тихим кроком йде до свого ліжка і його навіть нечутно, а хтось п’ятами неначе цвяхи забиває. В такому випадку, вихователь за допомогою образа може запропонувати дитині продовжити свою ходу, наприклад, «як котик на м’якеньких лапках». І, зазвичай, дитина залюбки входить в образ котика і продовжує свою ходу до ліжка тихими, м’якими кроками. Всі діти один за одним підходять до своїх ліжок і розстеляють їх, скручуючи покривала та розгортаючи ковдру. Коли остання дитина з «тихим ротиком» заходить до спальні, діти, які зайшли раніше, вже майже всі лежать у ліжках. Хтось третій раз струшує, розправляючи, свою ковдру і ніяк не вкладеться, хтось вже влігся і має дуже важливу незакінчену справу до сусіда по ліжку. Для того, щоб завершити процес вкладання, вихователь з помічником сідають на стільці між ліжками і вихователь промовляє фразу, яка є завершенням цього процесу і водночас, початком нового. Наприклад: «Всі голівоньки вже гріють свої подушечки, а ми долоньки складаємо свічечками». Разом зі словами, вихователь, помічник і діти з’єднують долоні між собою на рівні серця, утворюючи жест молитви яку всі разом промовляють.

Жести і молитва

Найбільш дієвим переходом до сну є молитва, бо «якщо людина в дитинстві навчена молитися, то в старості вона зможе правильно благословляти» Р.Штайнер.

Мій янгелику маленький,             

Бережи моє серденько:

Не пусти гріха до нього,

Щоб не скривдив я нікого.

Щоб не стало в серці темно –

Підкажи, як бути чемним.

Втомлена іду я спати,

Сон стуляє оченята,

Любий Янголе, святий,

Тихий сон мені навій,

Коли я щось зле зробила,

Надімною білі крила,

Ти я к завжди розпусти,

Все пробач і захисти.

Такі дитячі молитви до Ангела ми промовляємо з дітками перед сном. Першою, починається садочковий рік, а друга до нас приходить після епохи королів. Таким чином ми ділимо рік навпіл: 5 місяців промовляємо одну молитву, а інші 5 – другу.

В своїй  книзі «О религии маленького ребенка» Марта Хаймеран пише наступне: «Поки дитина маленька, вона може ще крутитися під час молитви, не надаючи їй особливого значення.  Вона навіть грається ручками, плескає ними, натомість щоб скласти їх. Ми повинні пам’ятати, що коли дитина складає долоні, або вкладає їх одна в одну, вона таким чином переживає себе. Вона замикає тим самим власне коло. Чи не є ця гра руками дотиком до власної суті? Цей молитовний настрій ні в якому разі не має бути порушеним. Лише нам самим відволікатися неможна, бо і тут все залежатиме більше внутрішньої «жестикуляції» дорослого, його настрою, ніж слів. Бо як всі зовнішні, так і внутрішні душевні жести цілком сприймаються і засвоюються дитиною. Молитва має створити у дитини настрій спокою. Навіть коли ангели в ній не згадуються, молитва завжди сприяє тому, що Ангел-охоронець приймає дитину».

Всі ці поради Марти Хаймеран ми беремо глибоко до душі, промовляючи разом з дітками молитву. Що йде від серця, до серця і приходить. У дітей присутнє інтуїтивне відчуття сили молитви. І ми даємо можливість їм до цього долучитися.

Жак Мольман в книзі «Здоровий розвиток» писав, що благоговіння живе в руках, а орган, на який діють сили «благоговіння» – легені. Шанування і благоговіння має відношення до того, як поводить себе дорослий і завдяки цій силі дитина бачить його ставлення до світу. Тому навіть просте споглядання дорослого, який склавши долоні «свічечкою» промовляє молитву, у дитини створює не лише відчуття наявності вищої інстанції, когось, хто є мудрішим і вищим за них і до кого можна звернутися за порадою, а й оздоровлюючим чином впливає на формування її легенів та фізичного вцілому, викликаючи почуття благоговіння і шанування. Всі ці маленькі ритуали допомагають підвести дитину до сну в смиренному настрої.

По завершенню молитви вихователь починає співати колискову і місця для розмов тут вже точно немає. Та якщо нам потрібно щось донести до дитини, ми робимо це за допомогою жестів. Наприклад, складаючи долоні разом і притуляючи їх до щоки, ми показуємо дитині жест «ручки вже спокійні» і дитина, слідуючи жесту, завершує свою гру руками і кладе складені долоньки під щоку, тим самим приводячи їх до стану спокою. А коли дорослий, дивлячись на дитину, закриває на декілька секунд очі, а потім їх відкриває, робить жест «очка вже сплять». Він показує дитині, що настав час закривати очка і засинати. А якщо перед собою стулити дві зігнуті жменьки, утворюючи кошик, цей жест означатиме, що феєчки вже дуже хочуть принести повен кошик солодких снів варто лише закрити очка.