Погляньте на репродукції Мадонн Рафаеля: «Мадонни Темпі», «Мадонни дель Грандука», «Мадонни Конестабіле»… Ви побачите те, що рятує світ: матір і дитину.

Спокоєм, любов’ю наповнені ці зображення.

Але яскравою недосяжною зіркою сяє над ними велична «Сікстинська Мадонна».

«Сікстинська Мадонна» – це та картина, у якій ми бачимо не чисто зовнішній, повсякденно-побутовий зв’язок матері і дитини, а найбільш тісний, внутрішній, інтимний і глибокий. Плащ, що розвівається вітром, тільки посилює враження від ніжної, дбайливої букви «Б», душевно і фізично утворюваної Матір’ю навколо Немовляти.

Картина вражає – відчуваючи глибину внутрішнього зв’язку між Мадонною і Немовлям, ми так само чітко відчуваємо знання Матері про все, що має статися, і усвідомлення нею власної місії. У Її жестах, обличчі, очах – надрив, але біль зливається воєдино з розумінням: «Інакше просто не може бути». У спрямованих прямо на нас великих очах відчувається внутрішнє: «Для вас несу Дитину, люди». А в обличчі – знання про все. Дивиться на нас і в той же час кудись повз нас – у простір, у майбутнє. Вона бачить, вона передчуває, вона знає.

І дарує нам прощення. І дбайливо притискаючи і захищаючи Дитя своєю любов’ю, несе Його до нас із небес.

У цьому – не стороння воля. Вона несе Дитину туди, куди Немовля прагне усією своєю суттю, куди внутрішньо, цілеспрямовано, споконвічно звернений Його погляд – до людей.
Це – Його воля. Його погляд – ви­пробування для нас, друзі.

Вона дивиться на нас і у майбутнє. Він дивиться на нас – і в глибину нас.

Хіба в Її погляді, у баченні майбутньо­го своєї дитини – не суть материнства? Хіба в Його погляді – вимогливому, всепроникаючому, все знаючому і все розуміючому – не суть зішестя з небес?

Погляд, що прощає й розуміє…
Погляд, що все бачить і всюди проникає…
Два прямих погляди.

Дитина і Мати – і цього немає більше на жодній картині Рафаеля – вони обидва дивляться на нас. Пригадайте: очі, спрямовані прямо на тебе, – адже це звертання: «Ти…». І в цьому – конкретне питання до кожної людини, конкретна значимість події для кожного. «Ти…»

Дві ледь нахилені одна до одної голови й звернені до нас погляди. У них немає ні докору, ні осуду. У них є чистота божественного розуміння. Чистий і глибокий зв’язок матері і немовляти не тільки між собою. Вони не відштовхують нас. Вони прагнуть так само внутрішньо, чисто пов’язатися з нами. Вони прямо дивляться на нас. Вони звертаються: «Ти…»

Ця любов, обійнята буквою «Б», іде до нас, оточена промінням сяючого сонячного світла. З Їх наближенням і ми стаємо ближчими до неба: щільна завіса, що відокремлює земне від небесного, – розсунулася. І кожен відчуває, як очищується його душа при погляді на Матір і Немовля.

Ми бачимо гармонію злагодженого сходження з небес Чистоти – назустріч нам, людям. Мати і Немовля йдуть не до святих, що зустрічають їх, не до ангелів внизу картини – вони йдуть конкретно до кожного з нас. Вони звертаються: «Ти…»

Ця картина – не докір людині. Ця картина – віра в неї.

У тридцять років написав її Рафаель. У віці, коли Містерію Ісуса змінює Містерія Христа. Це велике усвідомлення вміщує в себе картина. У ній – Божественне Світло.

Вперше опубліковано в газеті «Дитина»
№10, 1999