Вірші воєнного часу 

Світанок… Ти прийшов зі сходу? Проміння теплі, що ж ви принесли?
Аби ж ви говорили… То є там доля?
Чи вже забула все вона, чи ні?
І небо падає бува на землю, на голову що сили чавить і руйнує все.
А ми атланти… Що заглядають вгору.
І кожен з нас питається себе.
Чи я чужинець для свого народу, чи вірну ношу я собі беру?
Яке послання? Яку нагороду?… І що в собі я взагалі несу?…
Кожен із нас зустрічав світанок. І кожен з нас дивився в далечінь…
Ми ж хочемо побачити що буде. Натомість чуємо лише ехо поколінь.

*************

Брат за брата,
батько за сина
В тім наша правда –
в тому і сила
Не вдасться
відрізать нитку от серця
До поки ще б’ється,
птах вільний б’ється.
Мовчки можешь у пеклі горіти
Якщо ти живий,
давай говорити?
Соромно може бути в раю
Якщо ти живий,
залишайся у бою.

*****************

В годину ночі, чашку з чорнобривцями залишу на столі.
У двадцять першому столітті батьки не знають де їх діти…
А виявляється, їх діти на війні.
По телевізору представили свіженький сорт брехні…
Вам скотчем очі, може рот заклеїти?
Чи все ж таки погодитесь на хабарі?
Із хлібу і видовищ. Та ви не винні в цьому, точно ні.
Ми тепер тренд… Але самотні, і без укриття.
Чим за рекламу просите платити, невже людським життям?
Людям зміцнюють кандали, допоки зверху грають в шахи…
“Все не так просто”…
Але ми живі, а наше небо криють птахи.
Та справа зовсім і не в тому… Тепер сирени замість хору.
Гукають.
Так, я лишень хочу додому.