У невеликому селі, біля старого будинку, ріс могутній Горіх. Його гілки розкидалися широко, даруючи затінок у спекотні дні, а восени він обсипав землю своїми круглими плодами.
Одного разу Марко та Оленка гралися біля дерева. Вони побачили, що на землі лежать плоди, і вирішили зібрати їх.

— Дивись, які гарні! — раділа Оленка. 
— Давай спробуємо їх почистити! — запропонував Марко.
Діти взялися лущити горіхи руками, але не помітили, як їхні пальці стали жовтими.

— Ой, що це?! — вигукнула Оленка. — Мої руки наче забруднилися фарбою!
Марко спробував змити колір водою, але він не зникав.
— Це якийсь чарівний горіх! — здивувався хлопчик.
Вони побігли до бабусі, яка сиділа на лавці.
— Бабусю, подивися! Горіх пофарбував нам руки!
Бабуся усміхнулася й сказала:
— Так, діти, шкірка горіха має особливий сік. Колись люди використовували його для фарбування тканин і навіть волосся.
— Справді? — здивувалася Оленка.
— Авжеж! Природа дає нам багато дарів, але треба вміти їх бачити та використовувати з розумом, — пояснила бабуся.
З того дня Марко й Оленка почали уважніше придивлятися до всього, що їх оточувало, адже кожна рослина мала свої таємниці, які варто було пізнати.