Можна вимовить дурницю
Й на папері записати –
Не помруть душа і тіло,
Все залишиться старим.

Та побачена дурниця
Має силу таємничу –
Нашу душу закувати,
Залишити в рабстві дух.

Й.В. Гете

Діти-телемани

Мама з дитиною 3,5 років приходить на консультацію. Діагноз швидко поставлено, і лікар призначає лікування. Але в повітрі зависає якась загадка. Малюк неспокійний, носиться з кутка в куток по кімнаті, хапаючи на своєму шляху різні іграшки, але одразу втрачаючи до них інтерес. Він то говорить нісенітниці, то кривляється, то кидає на дорослих короткі холодні погляди, майже не реагуючи на звертання до себе. Дитина починає ревнувати матір і під час її розмови з лікарем стає все більш галасливою. Мати почуває себе розгубленою і неспроможною припинити це. Але дивно, що вона не помічає речей, які одразу ж впадають в око. Заувагу лікаря про те, що дитина, напевне, часто дивиться телевізор, вона сприймає зі здивуванням («як ви можете це знати?») і вважає, що це відбувається не так уже й часто.

Десятирічний хлопчик приходить до лікаря з проблемою порушення концентрації. На запитання до мами «Як часто дитина дивиться телевізор?» лікар отримує відповідь «Нечасто, 3–4 рази на тиждень». – «А раніше, до школи?» – «Справді, у той час хлопчик не міг оминути жодної телепередачі». – І втрачений час не повернеш…

На користь телебачення сьогодні приводять багато аргументів: дитина, яка не дивиться телевізор, почуває себе не дуже зручно в компанії інших дітей, у школі часто задають писати твори про певні телепередачі, а здатність концентруватися залежить все-таки більше від стану нервової системи. Заради дітей відмовитися від телевізора на кілька років? Але ж треба рухатися в ногу з часом… Наприкінці тривалої розмови батьки, здається, вже розуміють, що хоче донести до них лікар, але, проща­ючись із ними, часто відчуваєш – з місця нічого не зрушиться. А може, зрушиться? Все-таки останнім часом люди стають більш свідомими. Батьки вже більш критично ставляться до якості продуктів харчування, немовлят знову починають годувати материнським молоком, багато людей відмовляється від традиційно звичного призначення медикаментів, всіх захоплює тема захисту довкілля. Чи ж зможуть батьки зрозуміти і те, що телебачення послідовно заважає їхній дитині ставати самостійною активною особистістю?

Сучасні засоби масової інформації сприяють розвитку у дитини поверховості, бездіяльності, пасивності. Світ дитячої фантазії та уявлень наповнюється безглуздими та низько­пробними образами, часто з жорстоким змістом, образами, які забирають у дитини свободу. Людям, що висловлюються «за» дитяче телебачення, сьогодні вже доводиться платити.

На проблемність телебачення вказують у своїх публікаціях Гельмут Кюгельген, Марія Вінн, Джеррі Мандер. Із книг цих авторів ми хочемо навести кілька цитат і точок зору.

Телебачення гальмує:

• мовний розвиток як можливість вираження особистості;
• процес читання: діти хоча й можуть читати, але витрачають більше зусиль, щоб зрозуміти зміст;
• розвиток фантазії: дітям важко слідкувати за оповіддю, оскільки їх активна образотворча здатність уявляти атрофується: «Коли я читаю дітям історію, не показуючи ілюстрацій до неї, вони починають нарікати: я нічого не бачу»;
• процеси концентрації: телебачення робить дитину поверховою, «лінивою у мисленні», вразливою до різноманітних маніпуляцій – активного опрацювання побаченого не відбувається, ви­сновки телеглядача відповідають намірам авторів телепередач. Щоб зрозуміти телепередачу правильно, необхідно повністю віддатися її змісту. Ця пасивність призводить до того, що в реальному житті людина стає нездатною знаходити смисл у тому, що вона сприймає безпосередньо. Читання книжок замінюється перегляданням коміксів. Телебачення спокушає охоплювати поглядом сторінку в цілому і більше не читати;
• дитячу цікавість, бажання самостійно відкривати світ і прагнення самотужки його зрозуміти. У власних пошуках і дослідженнях дитина не вчиться приймати розчарування і деякий час жити «з питанням», оскільки фільми завжди пропонують їй готові відповіді;
• здатність гратися і проявляти ініціативу: «Дитячі ігри стають більш пасивними; спочатку діти зацікавлено вступають у гру, але при необхідності діяти самому швидко втрачають інтерес». Діти чекають, щоб їх розважали, їх доводиться вмовляти робити навіть ті речі, які дають велику втіху.

Вважається, що телебачення мало б розвивати мовні здібності і збагачувати словниковий запас. Проте екзамени з мови показують все гірші результати, до того ж здатність витримувати екзамени та інші стресові ситуації теж послаблюється. Невстигаючі учні меншою мірою виявляють власний інтерес, зате частіше від своїх обдарованих однокласників сидять біля телевізора, зменшуючи цим і шанси свого розвитку. Телебачення призводить до гіперактивності і непосидючості, посилює вже існуючі у дитини відхилення.

Все, що відбувається на екрані, дитина дуже просто включає у повсякденне життя. «Екранна» радість при цьому може переживатися більш реально, ніж справжня.

Межа між реальністю і фантазією зникає. Постійне споглядання насильства через деякий час уже перестає викликати негативну моральну реакцію.

Світ функціонує вже без власної участі людини – «події можуть розгортатися і без мене», з них не робиться жодних висновків. Тому шанси розвитку почуття відповідальності та усвідомлення провини знижуються.

У період між 1952 та 1977 роками у середовищі першого покоління дітей-телеманів виникає новий тип злочинця-підлітка – далекий від розкаяння дитячий вбивця, що майже не усвідомлює власних вчинків.

У цей же період удвічі підвищився відсотковий рівень арештів підлітків від 10 до 18 років за вживання наркотиків. Підлітки часто порівнюють телебачення з переживаннями, що приносять наркотики. «Перше, чого навчаєшся, коли починаєш вживати марихуану, це те, що зникає будь-яка здат­ність відрізняти реальність від ілюзії. Це так, ніби дивишся телевізор.» Або: «Підліток цілком і дуже жваво усві­домлює власний досвід, але процеси опрацювання і пояснення подій, що відбуваються, у нього повністю відсутні. Відчуття так захоплюють увагу підлітка, що він, нехай і пасивно, але дуже інтенсивно і безпосередньо їх переживає, потрапляючи до них у полон».

Телевізор у вітальні руйнує внутрішній родинний клімат. Екран заважає розмовам, іграм, родинним святам та дискусіям, які приносять дитині велику частину досвіду і формують її характер.

Часто батьки й самі розуміють, що телебачення шкодить дитині. Проблема лише в тому, як зробити це розуміння практичним. «Я не хочу постійно бути хлопчиком для биття» або «Навіть якщо я забороняю, діти все одно йдуть до друзів і там дивляться телевізор». У такому випадку лише рішучість батьків допоможе уникнути нескінченних дискусій.

До того ж, рішення жити без телевізора батьки приймають в інтересах дитини, в інтересах її здорового розвитку. Після такого рішучого вчинку батьки дуже скоро зможуть помітити позитивні зміни: в сім’ї знову заведуться розмови, зросте інтерес одне до одного, все частіше члени сім’ї допомагатимуть одне одному. Все більше місце почнуть займати ігри, читання та інші домашні справи. Якщо рішення батьків буде цілком однозначним і ясно сформульованим, то діти обов’язково зрозуміють його. До 9 років на телевізор необхідно накласти табу, так само, як і на вживання алкоголю та тютюну. З 9 до 12 років діти можуть уже дивитися телевізор при нагоді у батьків чи друзів. При цьому дуже важливо, щоб батьки обговорювали з ними переглянуті телепередачі. Пасивно сприйняті телевізійні образи необхідно, хоч і «заднім числом», пов’язати з власною творчою активністю. З 12 років діти вже можуть дивитися самостійно обрані телепередачі разом із батьками, щоб знову ж таки мати можливість їх обговорити. Через такий свідомий підхід батьків до засобів масової інформації діти вчаться розумно ставитися до них і розумно «споживати» їх. З 16 років підліткові у цьому питанні надається вже повна свобода, і, як свідчить досвід, у цьому віці загрози того, що він захворіє на телеманію, вже не існує. Діти і підлітки розуміють, що їх батьки не відхиляють телебачення як таке, а лише використовують його відповідно до віку і потреб. Якщо хтось із батьків не погоджується з таким рішенням, то йому варто поставитися до цього хоча б просто толерантно і не чинити опору. Адже без доброї волі кожного неможливо внести в життя родини свіжий струмінь і навряд чи спроби замінити телевізор будуть вдалими.

Допоможіть дитині

Зрозумійте, що телебачення для дитини шкідливе, і захистіть її від нього. Перед нами, батьками і вихователями власних та чужих дітей, поставлено завдання, що невисловлено виходить від самих дітей: своїм вихованням сприяти тому, щоб їхня власна сутність могла розвиватися діяльною і здоровою. Вихователь не повинен перекладати своєї відповідальності на плечі інших людей. Хто не має власної і цілком певної позиції щодо цього питання, той стає інструментом сил, що підкоряють людину панівній ідеології і є ворожими для особистості. Спробуйте заповнити порожнечу, яка виникла завдяки телевізору, власною активністю та фантазією і власним прикладом допоможіть своїм та сусідським дітям належним чином заповнити свій час від пробу­дження до сну.

 З німецької переклав Микола Шпак

Вперше опубліковано в газеті «Дитина», 
№9, 1999 р.