ГОСТІ ЗБИРАЛИСЯ НА ВЕСІЛЛЯ

Жив цар, і було його царство настільки велике, що ніхто не зміг би за все життя його обійти. Він жив у чудовому палаці з безліччю кімнат і залів. І була в палаці одна вежа, а у вежі – кімната, заходити в яку дозволялось лише царю. Були там також потаємні сходи, які йшли глибоко вниз, до підземних дверей. Тільки в царя був ключ від цих дверей, і тільки він знав, куди вони ведуть. І був у царя син, якого він дуже любив. Настав день, коли захотів син оженитися. Стали готуватися до весілля. Служниці прибирали палац і готували святковий весільний обід. Слуги вирушили по всіх містах і селах, по всіх дорогах і вулицях.

Кожну людину, яку вони зустрічали, вони запрошували, і на весілля царського сина прийшло дуже багато народу.

Цар же в той час у своєму палаці спустився вниз потаємними сходами до підземної двері. Він відкрив її. Яскраве світло спрямувалося йому назустріч, і в цьому світлі побачив цар образ у золотих обладунках з мечем в руці. Біля нього стояла велика відкрита скриня, у якій було багато білих шат.

– Я, – сказав цар, – готуюся до весілля свого сина, і люди прийдуть у гості; вони запрошені моїми слугами з усіх доріг країни. Перед тим, як вступити до весільної зали, вони спустяться сюди донизу, до тебе, мій вірний вартовий. Кожному з них ти даси весільний одяг, щоб вони гідно підготувалися до свята.

Так все й сталося. Ті люди, що прийшли, спускалися вниз під землю, проходили через двері до світла й отримували від вартового білі шати. Тільки один не захотів спускатися по сходах глибоко донизу.

Йому було занадто утомливо йти через стільки сходинок. Він почекав нагорі, поки інші повернуться, і тихо прослизнув прочиненими дверима у святкову залу так, як був, – в запорошених черевиках, без святкового одягу, з брудними руками.

За ним до зали увійшли всі одягнуті в біле гості. Коли всі зібралися, увійшов цар, щоб вітати своїх гостей. Серед них він побачив і цього. Цар підійшов до нього. Цей гість сильно вирізнявся серед святково одягнених людей. Він і сам помітив це, коли всі стали його розглядати, немов хотіли запитати:

– Як це ти пробрався сюди такий брудний і не підготовлений?

Те, про що всі думали, запитав цар:

– Мій друже, як же ти ввійшов сюди без святкового плаття?

Так, як же він увійшов! Йому стало так соромно, що він не міг відповідати. Він онімів. Цар сказав:

– Тобі не можна тут перебувати. Тут можуть святкувати весілля мого сина лише ті, хто у всьому, що думають і роблять, служать справедливості. Але ти зайшов сюди неправедним шляхом. Тому ти онімів.

ЯК ГОСТІ, ЩО ПРИЙШЛИ НА ВЕСІЛЛЯ, СТАЛИ ПОМІЧНИКАМИ МИХАЇЛА

Коли настав вечір, цар сказав:

– Ну ось, ви й побували в мого сина. Але ви могли б і далі залишатися його друзями, навіть повернувшись туди, звідки прийшли. І спершу аніж ви підете по домівках, я хочу показати вам, яким стане моє царство в майбутньому. Він покликав вартового, і його голос прозвучав немов трубний поклик.

Поклик проник через усі покої та дійшов до глибокого підземелля. Страж почув його, підвівся та з’явився перед людьми.

– Страж, покажи їм, що їм дозволено бачити, щоб вони могли стати друзями мого сина, – сказав цар.

Страж повів людей і привів їх у ті покої на вежі, в яких раніше бував лише цар. Їх пропустили всередину, і вони могли побачити величну картину. Вона не була намальованою, але все, що вони бачили, відбувалося в дійсності. Там була жінка, мати, яка несла дитину. Сонце було її шатами, а місяць як шаль розстилалась під її ногами. На її голові була корона з дванадцяти зірок. Потім з’явився вогнедишний дракон з сімома головами та десятьма рогами, та ще й корона на кожній голові, тому що він був головний серед драконів. Він виник перед матір’ю і хотів проковтнути її дитину. Тут мати з дитиною зникла з поля зору людей, і тепер вони бачили тільки дракона. Він був дуже несамовитий, що не може дістатися до дитини, і всюди її шукав.

Люди, побачивши в баштовій палаті цю дивовижну картину, один за одним повернулися до царської зали. Там вони

довго мовчали, і нарешті звернулися до вартового, і один за всіх запитав:

– Що ж там тепер з драконом? Де він зараз є? Чи не загрожує він небесній жінці та її Божественному Синові?

– Дракон все ще переслідує її, – сказав страж. – Одного разу я його помітив і кинув з Небес на Землю. І тепер я потребую вашої допомоги.

– Що ж нам робити? – запитали люди.

– Ідіть кожен своїм шляхом, звідки закликав вас сюди цар. Царський син сильніше за дракона. Він став вашим другом. Тому вам не потрібно боятися дракона. Але не забувайте картину, яку вам показали. Вам не потрібна зброя боротися з драконом, тому що ця картина живе тепер усередині вас. Дракон втрачає свою владу й повинен служити тому, у кому ця картина є живою. Коли дракон править, він злий, але коли служить, він втрачає свою владу.

– Але як нам нести в собі цю картину, щоб дракон втрачав свої корони, свою владу і служив і нам, і всім у нашому царстві, – запитав чоловік.

– Будь-хто, хто говорить правду, одягне одного разу зіркову корону, кожний, хто любить іншого, одягнеться одного разу в сонячні шати. Всякий, хто живе по правді, буде одного разу стояти на місячному укривалі. Те, що ви бачили на Небесах, відбудеться одного разу й на Землі.

Люди подякували вартовому, царю і його сину за все, що пережили на його весіллі, і пішли геть. Багато хто з них швидко забув, що пережив. Багатьом снилася жінка з дитиною та вогнедишним драконом. Деякі ж зберегли цей образ в серці так глибоко, що завжди намагалися поступати так, як сказав їм страж. Так стали вони помічниками й назавжди залишилися друзями царського сина. 

Вперше опубліковано в електронному журналі «Дитина Вальдорф+» №3, 2013