Ми з моїми дітками зараз живемо у селі в Карпатах. На західних теренах України, попри вплив технологій, досі збереглося багато автентичного. Наприклад, тут можна побачити, як косять траву звичайною косою, як заготовляють сіно та перевозять його возом. І до всього цього ми намагалися долучатися. Крім того, мої хлопченята бачать, як початково обігрівали приміщення (маємо в хаті грубку), звідки бореться вода (тут є колодязь).

Проживаючи епоху врожаю, ми розглядали різні овочі, збирали плоди дерев, а також щось пробували переробляти: варили варення, сушили, додавали в пиріг, ну, і підгодовували сусідську кобилку. Також я зауважила жорновий камінь у нашого сусіда, виявилося, що ці жорна неробочі, проте він підказав, до кого можна звернутися, щоб спробувати перемолоти зерно.

Ще влітку ми назбирали трохи колосків вівса. Виявилося, що пшеницю змолотили ще раніше, а на овес ми ще встигли. Цей снопик спершу стояв у нас на столі сезону. А через деякий час ми ці колоски молотили: чудово вийшло замінити ціпки звичайними міцними палицями, а де не впоралися вони, ми дочищали руками. Від стебел ми зерна відокремили, а скільки полови було! Потім ми провіювали зерно на вітрі, або ж самі були замість вітерця, дмухаючи в долонях на зерно, щоб полова відлітала. Проте виявилося, що зернятка вівса не так і просто відокремити від оболонки, бо вони мають кілька шарів. Що було робити? Рішення знайшлося: ми виміняли у сусіда нашу мірку вівса на мірку пшениці, яку, як виявилося, дуже легко відокремлювати від полови. Заодно вийшло цікаве порівняння двох видів зернових. А вже далі ми пішли перемелювати зерно.

Розповім про будову жорен. Є іще інші жорна, проте, як мені розповіли, у цій місцевості всі використовували саме такі. Отож, на такому собі столику прикріплений камінь. Він нерухомий. Всередині нього знаходиться виїмка, а у ній – дерев’яна загострена вісь. Зверху накладається інший камінь, от уже він крутиться. У ньому посередині є отвір. Туди насипається зерно. У цьому варіанті на верхньому камені є також виїмка, куди вставляється загострена палиця, що кріпиться зверху –  тримаючись за неї як за ручку, легше і швидше крутити. Зерно потрапляє між каменів і перетирається. Проміжок між каменями можна регулювати: якщо верхній камінь зафіксувати вище –  зерно перемелюється на крупу, якщо нижче – перемелюється на борошно. Знизу через жолобок висипається крупа або борошно.

Отож, ми побачили механізм, яким раніше користувалися наші пращури, і змогли не те що доторкнутися, а й використати його за призначенням! Щоправда, замість борошна ми отримали подрібнену крупу. Але й це також був дуже корисний досвід: їсти кашу з власноруч обробленого зерна!