Вікова психологія — досить поширений термін. Чи можна говорити про вікову психологію, якщо об’єктом спостереження стає не дитина, а організація, ініціатива? Різниця у стосунках між співробітниками після року роботи та після десяти років — очевидна. Цю тему добре досліджено, існують спеціальні служби, семінари, які допомагають уладнати всілякі проблеми, що виникають у колективі на його різних вікових ступенях. Хотілося б поглянути на ситуацію розвитку ініціативи з іншої точки зору — внутрішніх якостей людей, які починають ініціативу, та людей, які підключаються до процесу на різних етапах. Відразу спадає на думку аналог ія з дітьми в сім’ї. Ролі першої, другої і третьої дитини в сім’ї — різні. І ця різниця обумовлена ситуацією, у яку дитина «приходить». Вона нестиме по життю своє «первородство» або місце другої дитини в сім’ї. І часто дії, до яких людина вдається у тій чи іншій ситуації, кореняться саме в її сім’ї, у тому стилі, який обумовлений порядком народження. Як це можна віднести до людей, що прийшли працювати в ініціативу у різні періоди її розвитку?

Отже — вальдорфська школа і її розвиток. На перший ознайомчий семінар з вальдорфської педагогіки зібрались люди непересічні. Вони шукали, мріяли, пробували. Пробували у різних напрямках. У 92-93-му році ще не було жодного працюючого вальдорфського закладу. Люди вибирали між ідеями, покладаючись на своє відчуття ситуації. Ринок ідей був дуже широкий. У цей час виникло безліч семінарів, езотеричних шкіл, психологічних курсів… Не кожен, хто прийшов на семінар з вальдорфської педагогіки, залишився там, але хто лишився, той сприйняв цю ідею справді дуже глибоко. Вальдорфська школа… Школа, про яку можна лише мріяти. Ще не було реальних учнів з їх проблемами, різних сімей з діапазоном стосунків від повного невтручання до нав’язливого контролю за вчителем… Була лише антропософія, яка відкривала безмежні простори, методика і дидактика, від яких захоплює дух, та ще коло однодумців — студентів і вчителів, які вирішили будьщо втілити свою мрію в життя. Що може протистояти сильному, стрімкому, цілеспрямованому бажанню? Ще Гете говорив, що усі сили навколо нас починають нам допомагати, як тільки рішення прийняте. І хоча й не в такій формі, як це уявлялося спершу, але все ж таки допомога приходила, проблеми вирішувалися, школа створювалася. Стільки віри було у словах і очах тих, хто це робив, що ні у кого навіть не виникало ніяких сумнівів.

Перші батьки, що привели своїх дітей до вальдорфського дитячого садка, готові були допомагати усім, чим могли, щоб тільки школа могла виникнути. Кожен з працюючих педагогів тягнув на собі величезне навантаження — діти, батьки, робота в колегії, з офіційними органами, представництво… Який же характер треба мати, щоб витримувати таке навантаження? Це роль перших — засновників ініціативи. Ми вибираємо долю — чи, може, вона вибирає нас? Це пройдений шлях сформував у семінаристів такий сильний характер чи саме завдяки силі та цілеспрямованості цих людей шлях і був пройдений? Та за першопрохідниками завжди ідуть другі. У чому їх особлива роль, їх особливий характер? Проходячи семінарський курс та знайомлячись з методикою і дидактикою, ці люди вже мають можливість подивитися на те, що відбувається, на практику, на живу роботу з дітьми. Адже не з кожною дитиною легко працювати, не кожна сім’я беззаперечно приймає вальдорфську педагогіку — багато хто у цій школі пробує себе. Ідея входить у реальність, і починається процес коригування.

Багато хто, спостерігаючи за роботою працюючих учителів, впевнений, що у нього вийде краще. Інші просто бояться навіть підступатися до дітей. Дехто побоюється, що у нього замало знань. Зрозуміло одне — людині, яка прийшла в ситуацію, що вже склалася, доводиться пристосовуватися. Якщо мета перших «вальдорфців» — пробити стіну, створити щось нове, то другі мають розширити його межі і, не зруйнувавши, доповнити та зміцнити. Вони багато гнучкіші, відкритіші до спілкування. Часом по відношенню до сильної, прямолінійної впевненості і безкомпром існості першопрохідників такі риси характеру видаються недоліком. І частенько «стовпи» заснування школи зітхають і нарікають на зникнення ентузіазму — немає вже таких подвижників, які були раніше. Однак зникнення людей з таким характером говорить лише про те, що ситуація вже склалася і для її розвитку потрібні інші люди.

Не буває організації без проблем. І в школі виникають різні гострі ситуації, інколи дуже складні. З ними треба вміти працювати, вміти пояснювати ситуацію іншим людям. Пояснювати не своєю «антропософською мовою», а так, щоб і стороння людина тебе зрозуміла. Стоїть завдання — представити свою школу у педагогічному просторі, і це завдання теж вимагає грамотност і та вміння будувати взаємостосунки з людьми. Крім того, у школи, що росте, з’являється дедалі більше потреб і дедалі більше людей має її опікувати. І все конкретнішим стає завдання кожної окремої людини. На зміну універсальності перших учителів приходить спеціалізація других. Дедалі частіше можна почути: «Я хочу бути лише учителем». Можливо, згодом з’являться в цих людях сили і для інших завдань, та чи справедливо докоряти учителю, що тільки починає працювати, за таку його позицію? Адже він учитель у школі, що вже існує, він її не створював.

Ще одна характерна ознака тих, хто приходить другими: їх уже цікавить заробітна платня, в той час, як засновників вона не дуже хвилювала. І це теж ознака, що свідчить про момент стабілізації. Школа вже готова давати фінансові гарантії, а то вже право людини — вирішувати, чи буде вона якісно виконувати свою роботу за такі гроші. Кожна сходинка розвитку ініціативи ставить свої особливі завдання, і приходять люди, спроможні вирішити саме їх. Для стабілізації ситуації не потрібен характер революціонера, але без цього характеру нічого нового не з’явиться. І кожна людина може знайти своє місце у цьому розвитку. Взаємні докори у безініціативності, з одного боку, та надмірному фанатизм і — з іншого, не мають під собою ніяких підстав. Просто старт у кожного був різний і в різний час. Перший — спадкоємець, він несе традиції. Другий — дитина для суспільства, він вміє адаптуватися та пристосовуватися. Третій — той, хто несе майбутнє…

Коли до нас прийде третя «хвиля» і якою вона буде?

Використано картини Джорджоне «Три пори» та «Три філософи»