Розповідь про географію у вальдорфській школі слід почина­ти з першого класу. Основний учи­тель бере клас, з яким йому до­ведеться працювати вісім років. Першим його завданням, звісно, є навчити дітей писати, рахувати, читати, працювати у колективі. Але важливо пам’ятати і про те, що досвід перших класів, закла­дений на рівні художніх пережи­вань, ігор, спостережень, стане базою для предметів, що вводять­ся пізніше: історії, географії, вчення про тварин, фізики тощо.

Хоча в гамірливих кумедних малюках ще важко розпізнати майбутніх допитливих хлопців та дівчат, проте дуже важливо спро­бувати зрозуміти, як для кожного з них може відбутися відкриття цього великого й таємничого світу. Зараз у своєму шостому класі я можу спостерігати, як зба­гачується картина світу моїх дітей, кому з них треба ще переживати красу й подив, а кого слід «опус­кати на землю» точним описом явищ. І видно вже сьогодні, що правильна підготовка дітей до вивчення предмета – це запору­ка успіху в старшій школі.

Вже з першого класу під час різних епох вчитель вводить ігри з природним матеріалом: камін­ням, водою, глиною. Вірші з опи­сом різних стихій – вогню, повітря, води й землі, вірші й оповідання з підкресленням різноманітних ха­рактерів вітру, дерев – усе це да­леко не повний арсенал, що його використовує вчитель для пере­живання з дітьми внутрішньої суті природних явищ. При цьому важ­ливо розуміти, що для дітей у віці від 7 до 10 років необхідно пода­вати матеріал, ототожнюючи ці явища з людськими властивостя­ми. Наприклад, брати-вітри у нас в другому класі мали власні ха­рактери. Вони жили у своїх домів­ках, один – далеко на півночі, дру­гий – десь на півдні, третій пере­ховувався у горах, а четвертий знаходив собі прихисток над оке­аном. Діти одного невеличкого гірського села добре знали їх і закликали кожного з них відповід­ною піснею.

Описуючи «людські» власти­вості вітрів, ми досягаємо того, що діти, пізнаючи в них себе, пізна­ють і самі вітри. Щоб глибше відчути явище, вони намагаються передати рухами характери най­старшого брата Вітрила, тяжкого на підйом, але здатного розгой­дати найтовстіші дерева; легкого Вітерця, що роздмухує вогник; спекотного Суховія, який несе по­суху; пронизливого Сіверянина, що поганяє заметіль та віхолу. Окрім того, у третьому класі діти мають добру нагоду на уроках зі старовинних професій практично зануритись у пережи­вання різних стихій: у прядінні, ро­боті з глиною, розпалюванні вог­нища та зведенні будинку, в за­мішуванні цементу тощо.

У четвертому класі під час епохи краєзнавства ми вперше знайомимося з географічними по­няттями: сторони світу, план, лан­дшафт і рельєф. Починаємо з ор­ієнтації дітей у класній кімнаті, в школі, у мікрорайоні, в місті. її можна розвивати за допомогою великої кількості різноманітних ігор, малюючи маршрути, за яки­ми треба пройти, або навпаки. Велика увага приділяється впра­вам, що сприяють внутрішній орі­єнтації. Щодня в класі ми повер­таємо свої обличчя на північ і про­мовляємо віршовані рядки, супро­воджуючи їх жестами:

На Полярну зірку ввись
Ясним зором подивись:

Там за безліччю доріг –
Зимня північ – лід і сніг.

Озирнися – за спиною
Південь диха спекотою.

Справа – схід замайорить –
Чарівна ранкова мить.

Зліва – захід, стиглий плід,
Золотої прядки слід.

Виконуючи цю вправу щоран­ку впродовж 2-3 тижнів, діти ор­ієнтуватимуться у сторонах світу навіть із заплющеними очима. Потім граємо у флюгери, що вка­зують також і на проміжні сторо­ни світу, на напрямок вітру. Залу­чивши фантазію, опираючись на знання матеріалу, ви завжди ви­найдете доволі багато ігор та вправ, які дозволяють поглибити внутрішнє чуття сторін світу. Пе­режите через рух, воно пов’я­зується із відчуттям просторової самоорієнтації, з усвідомленням себе у світі та з відчуттям реальності. Можна сказати, що в результаті таких вправ «пробуджуються» кінцівки (воля). Після них вже можна говорити про розу вітрів, про план, про рельєф місцевості на прикладі класу, шкільної території, району, міста, області, концентрично розширю­ючи дитячий кругозір. При цьому сама дитина є ніби центром кола.

У цьому віці дитина починає відокремлювати себе від світу, і такими вправами ми допомагає­мо їй правильно зорієнтувати себе у ньому. Цікаво, що саме в старо­давніх літописах (а ми починаємо проходити їх у четвертому класі), також відображено цей стан. Так, у «Повісті врем’яних літ» автор найперше зорієнтовується у про­сторі, описуючи спочатку най­ближче оточення. У четвертому класі ми вивчаємо історію та гео­графію рідного краю. У нашій школі – це епоха Одесики. Ми знайомимося з історією заснуван­ня міста, з умовами життя перших поселенців, занурюємося в особ­ливу атмосферу, що започаткува­ла добре знаний дух міста Оде­си, в якому сплелися долі, куль­тура й особливості національного духу багатьох народів.

У п’ятому класі ми «розши­рюємо» свій погляд на географію України. Починаємо з орієнтуван­ня – визначаємо розташування Ук­раїни відносно сусідніх країн. Потім ми розпочинаємо подорож головними річками України. Якщо просто розповідати про водні ре­сурси України або ж про геогра­фічне розташування Дніпра чи Дністра, то неможливо добитися ані справжньої зацікавленості, ані справжніх знань. Щоб діти були по-справжньому заглиблені у предмет, треба, щоб пізнавали вони його зсередини. Цей факт ми – учителі – по-новому пережили на семінарі з вивчення навколиш­нього світу, який ось уже вдруге проходив у літньому таборі «По­куття» на Західній Україні. Ми, ніби діти, знову відкривали для себе навколишній світ, через спосте­реження за ним та практичну ро­боту з природними матеріалами.

І найголовнішим у цих переживаннях були відчуття відкриття і осягнення, розуміння самого явища. Для нас це стало набагато важливішим від усіх наших попе­редніх, але абстрактних знань. Саме це ми й принесли до класу, намагаючись створити умови, в яких відкриття поставало б із спо­стереження, відчування та дії.

Хто здійснить подумки кілька­разову подорож униз за течією Дніпра, описуючи міста і цікаві місця, які ми пропливаємо, хто на­креслить траєкторію руху річки, відтворить цей рух сам, хто спро­бує описати стихію води, яка про­биває собі шлях у земній товщі, той ніколи не забуде цього пере­живання. А пізніше воно перетво­риться на розуміння та знання явищ. Невдовзі діти зможуть са­мостійно намалювати карту око­лиць Дніпра. На той час вони вже добре орієнтуються в просторі і можуть описати зміни напрямку течії. Щодня у класі ми співаємо таку пісню, рухаючись, як наша річка:

Лід у горах тане,
Струмком стікає,
Струмком стікає,
В річку тече.
Береже Земля потік,
В море несе його.
Береже Земля потік,
Мов своє дитя.

Мелодія пісні пливе, і їй немає кінця-краю. Це дає можливість ще глибше пережити рух річки. Після вивчення Дніпра і Дністра, можна вже швидше прослідкувати за ру­хом Південного Бугу, Сіверського Донця та Дунаю. Вивчення Дунаю – це добра нагода вийти за межі України та ще раз зорієнтувати дітей у розташуванні європейсь­ких країн.

Друга епоха п’ятого класу по­в’язана із вивченням гір. Деталь­но вивчаючи Карпати українські, ми розглядаємо і Карпати в ціло­му. Частиною вивчення гірських масивів Карпат і Криму є вивчен­ня особливостей культури та по­буту місцевих жителів. Для цього використовуємо місцевий фольк­лор, зокрема легенди.

Звісно, краще один раз поба­чити, аніж тричі почути. З цією ме­тою (побачити) наш клас почав подорожувати вже у третьому на­вчальному році. На Різдво ми ви­рушили до міста Городенки, що в Івано-Франківській області. Ме­тою подорожі було зануритися в народні традиції, які на Західній Україні є надзвичайно міцними. Діти гостювали у сім’ях і брали безпосередню участь у родинно­му житті. І передсвяткові клопо­ти, і вертепи, що переходили з хати до хати, і атмосфера україн­ської мови – все це справило на дітей велике враження. Згодом спогади про цю подію допомага­ли їм дуже яскраво й виразно уяв­ляти Карпати та їх мешканців.

Поїздка до Києва у четверто­му класі мала вже інший, екскур­сійний характер. Ми вирушили слідами вивчення давніх руко­писів, яке відбувалося під час епо­хи історії Давньої Русі. Для дітей одним із найяскравіших моментів стали враження, пережиті на київ­ських пагорбах біля Андріївсько­го узвозу. Мої учні досі впевнені, що знайшли череп коня, від яко­го загинув Віщий Олег. А ще вони мали змогу побачити Дніпро у всій його величі.

У п’ятому класі ми мали дві ав­тобусні поїздки: одна з них – на північ, в Умань і Софіївський парк, а інша – на південь, до Криму. В обох подорожах важливою була дорога, під час якої ми могли спо­стерігати зміну природних зон та ландшафту. Для дітей, що наро­дилися та зросли в Одесі, дуже важливо було побачити, як степ змінюється лісостепом, а потім лісом – якщо їхати на північ від Одеси, і як степова смуга пере­ходить у передгір’я і гори – на південному напрямку, в Криму. Поїздка до Криму дала змогу вже після вивченого матеріалу пере­вірити своє уявлення про гори, про їх особливості, різно­манітність. Одним із важливих вражень стало й перебування в давньому Херсонесі, адже Давня Греція – це теж матеріал історії п’ятого класу. А місце хрещення князя Володимира в Корсуні пов’язало давньогрецьку культуру з Києвом.

Шестикласники все більше виявляють здатність спостерігати, оскільки вже можуть відстороню­вати себе від спостережуваного об’єкту. Вперше ми сходимо гли­боко під землю – у світ каміння. Мінералогія – перша епоха шос­того класу. І на цих уроках я ско­ристалася досвідом, набутим на літніх семінарах у «Покутті». В рит­мічну частину уроку включається робота з камінням: відбивання ритму, обмацування, передаван­ня по колу. Поступово рухи із ка­мінням переходять у спостере­ження за ним. Спостерігаючи й описуючи каміння, ми пізнаємо його особливості. Перші спроби класифікації каміння за різними ознаками, наприклад, за кольо­ром, за звуком, за твердістю, да­ють змогу заглибитися у предмет. Використовується також точне ма­лювання різноманітного каміння. Теоретичний матеріал (про будо­ву землі і вулканізм, про наро­дження гір та сили вивітрювання, про утворення гірських порід, мінералів, коштовного каміння, про корисні копалини) пов’язуєть­ся із досвідом практичної роботи. Окрім того, діти мають ще нове завдання – оформити «епохаль­ний» зошит. Матеріал на уроці конспективно записується в робо­чий зошит і вже детально відтво­рюється вдома в зошиті для епох, доповнюється ілюстраціями. Так матеріал опрацьовується з усіх боків: від переживання, спостере­ження, узагальнення, отримання нової інформації до самостійної роботи з нею.

Друга епоха географії присвя­чена астрономічним явищам: рух Сонця по небосхилу, рух Місяця, рух Землі довкола Сонця, зміна дня й ночі, пір року, рух зірок. Це лише перший погляд на небесні явища. У сьомому класі астроно­мія вивчатиметься детальніше.

Розгляд у шостому класі більше пов’язаний із геоцентрич­ною картиною світу. Діти склада­ють календар спостереження за Місяцем та деякими зірками. Впродовж цієї епохи вони отри­мують уявлення про фази Місяця, про Полярну Зірку, про кут падін­ня сонячного проміння на Землю в різні пори року. Та найголовні­шим є те, що діти звертають те­пер свій погляд угору, в небо, і через власний рух намагаються зрозуміти закони руху небесних світил. Наприкінці епохи у дітей виникло переживання гармонійно­го «небесного» руху, від якого за­лежить все, що відбувається на Землі.

Потім ми продовжуємо робо­ту з кліматичними явищами, по­годою. Вітер, дощ, сніг, хмари та інші явища стають об’єктами на­шої пильної уваги. Переживання стихії повітря дають нам мож­ливість глибше сягнути у причи­ни всіх цих явищ. І знову перед нами постає картина руху. Адже розглянути явище, зрозуміти його сутність ми можемо тільки у русі.

Потім ми звертаємося до кліма­тичних поясів Землі. Ми подумки долаємо шлях від Одеси до Північного Полюсу, від Одеси до екватора і далі на південь до Південного Полюсу. За тиждень перед тим діти вже отримали по­няття про Південну півкулю, і за­раз ми можемо побачити її об’єм­но, виходячи з особливостей клімату.

Насамкінець я хочу сказати, що я по-доброму заздрю своїм дітям. У них зараз є стільки ціка­вих можливостей піднімати заві­си, що стоять між ними та світом, одну за одною. А для вчителя, який знає матеріал, послідовність руху із дітьми і бачить попереду мету, до якої треба прийти, важ­ливо не втратити здатності диву­ватися та відкривати для себе знову й знову, здавалось би, доб­ре вивчені явища. Бо ж ніколи не можна бути впевненим, що ти знаєш усе до кінця. Тоді обов’язково станеться чудо спільного відкриття, діти підведуть вас до нового розуміння суті явищ. Щас­ливих вам відкриттів!

Вперше опубліковано в газеті «Дитина»,
№4, 1999 р.