Тихо рипить під ногами сніг,
обертаючись, ми бачимо на ньому свої сліди…

Сніг нагадує про те, що минуло Різдво, Новий рік, нові календарі. Дехто веде дискусії щодо того, коли варто святкувати Різдво: чи то 24 грудня, чи 6 січня. Для людей важливі дати, важливі традиції та факти, але іноді, досліджуючи факти, ми не звертаємо уваги на те, що між 25 грудня та 6 січня є рівно 12 ночей.

Дванадцять — особливе число для людини. І саме 12 років виповнюється шестикласникам у вальдорфській школі.

Шостий клас — це середина одинадцятирічної системи навчання. Це особливий клас не тільки для вальдорфської школи, але й для будь-якої школи взагалі. Першу половину шкільного життя пройдено: там було тепло, казково та прекрасно. Друга половина чекає попереду: там має бути багато дослідів, фактів та істин. А що зараз?

Зараз учні вже перестають бути дітьми, але вони ще далеко від дорослих. Ми маємо справу з підлітками, які хочуть самостійно застосовувати ті навички, яких вони набули в молодшій школі; хочуть творити на користь і радість ближнім; хочуть пізнавати більше. Звичайно, навички, творчість і пізнання можуть бути пов’язані з такими сферами життя, від яких дорослі настільки далекі, що просто не знають, чим зарадити школярам. Але з іншого боку, в учителя є завдання передати дітям свої знання з певної сфери, наприклад, з історії.

У п’ятому класі вже почали вивчати історію Давнього світу. Тоді в предметі «Історія» було багато міфів, що давали яскраве уявлення про людей тих часів і їхній спосіб життя.

З міфами ми переходимо й у шостий клас, але тут історія вже змінює свій характер. Адже тепер починається історія, наповнена фактами, описами, хроніками, — історія, в якій стає все менше місця для фантазії. У кожного вчителя є свій досвід і свої способи зберегти фантазійний, творчий бік уроку та цікавість учня до предмету викладання. Вчителі вальдорфських шкіл мають у своєму арсеналі такий потужний інструмент як малювання форм.

До четвертого класу малювання форм присутнє як окремий предмет, який допомагає розвинути велику кількість необхідних навичок, пізніше — може використовуватися вчителями в якості терапевтичного засобу. Фактично після четвертого класу малювання форм повністю переходить в письмо та геометрію. На той момент учні вже добре знають історію виникнення писемності та особисто переживають історію геометрії. Малюнки на геометрії такі ж красиві, великі та яскраві, як і на малюванні форм. І до шостого класу діти вже здатні робити й менші зображення.

Відпрацювати техніку малювання невеликих форм можна й на уроках історії. У невальдорфських учнів, які не мають такого розмаїття мистецтв і пишуть у зошитах в клітинку, десь із десяти років виникає особливо багато дрібненьких зображень на полях, нерідко орнаментів. Підлітки, які нерідко потребують додаткових обмежень з боку зовнішнього світу, можуть самостійно створювати у своїх зошитах поля.

Завдання вчителя в такому випадку — підхопити влучний момент і почати перед уроком малювати на дошці поле, яке не обов’язково має бути межею, але може стати й орнаментом.

Досліджуючи, яку роль відігравали в житті народів орнаменти, вчитель здатен знайти їх особливі характерні риси. Наприклад, цікаво розглянути орнамент, відомий усім як грецький меандр. Він часто використовувався в оздобленні предметів вжитку в Давній Греції. І не зважаючи на те, що існував він ще до початку грецької культури та існує й донині, він несе в собі геометричність, ритм, рух, що є притаманними саме для цієї культури (мал. 1).

Цікаво простежити, як цей мотив використовувався пізніше в іншому культурному середовищі — в Давньому Римі, з історії зародження якого власне й починається історія в шостому класі. Як нащадок Давньої Греції він все ще продовжує використовувати ритм, рух і геометричність, але вони вже отримують певний розвиток, ускладнюються.

В історичних пам’ятках Давнього Риму можна знайти велику кількість орнаментів, за якими можна побачити два напрямки розвитку меандру. Перший зберігає чіткість прямих кутів настільки, що утворює всередині себе прямокутники (мал. 2). І з часом вироджується в послідовність кольорових прямокутників різного розміру (мал. 3).

А другий — підсилює образ «хвильки» (мал. 4), кути повністю округлюються, хвилька спрощується, перестає завертатися, але тепер ці хвильки «находять» одна на одну та починають одна в одну перетікати (мал. 5).

Хвильки, чи то вже стрічки, заплітаються у більш складні та різноманітні косички, повторити які — цікаве та, насправді, швидке завдання для учнів шостого класу. Побачивши таку рамку на дошці, вони із захопленням зроблять такий варіант, а найбільш вигадливі здивують вчителя ще кількома більш складними (мал. 6 і 7).

І хоча можна сперечатися щодо того, чи ці два візерунки є наслідком меандру, чи це абсолютно незалежні різні напрямки розвитку орнаментів, проте, такий порядок подання форм підводить учнів до образу того, як щось більш-менш цілісне та гармонійне — таке, як меандр — може перетворюватися, розвиватися та ускладнюватися, заповнювати весь вільний простір настільки, що врешті-решт розпадається. Фактично, проводячи учнів таким шляхом, вчитель вже подає всю історію Давнього Риму.

Важливим у цьому залишається також і дуальність в історії цього етапу розвитку — за легендою, заснування Риму починається з історії про двох братів, а початок його загибелі пов’язаний з поділом на Західну та Східну Римські імперії.

Пройшовши такий непростий шлях через Рим і довівши до абсурду простоту в орнаменті, складеному з прямокутників, і життєвість — в косичці, що заповнює піваркуша, ми задаємося питанням: «Що ж далі?».

І, власне кажучи, ми все починаємо з початку, беремо щось, чому ми вже добре навчилися в «косичках» — плетення, чи передачу об’єму, а також те, чому ми навчилися в «прямокутниках» — відстані між елементами, назвемо їх образно «паузами». Переносимо усі ці навички «через сон» — у нову епоху — та отримуємо результати у більш складному, але не менш гармонійному меандрі (мал. 8), або, наприклад, в кельтських хрестах (мал. 9 і 10).

У шостому класі вчитель не інтерпретує зображення, він просто дає дітям можливість дуже точно роздивитися та повторити побачене. Цього достатньо. Якщо урок підготовлено добре, то учні самі відшукають особливості.

При підготовці вчитель має пам’ятати про матеріали, якими виконувалися орнаменти, бо мозаїка, яка зберегла для сьогодення найбільше візерунків з тих часів, завжди відрізнятиметься від фрески чи орнаменту на глечику. Через кольори, які вчитель підбиратиме для зразків, учні засвоюють кольори, притаманні для того чи іншого народу, для тієї чи іншої культури.

В контексті другої епохи історії мені здається важливим торкнутися також теми ілюмінування — коли перша буква написаного тексту стає витвором мистецтва.

Це складна робота, яка потребуватиме окремих зусиль для реалізації, тож скоріше за все має бути винесена за рамки уроку історії до уроків образотворчого мистецтва.

Але якщо учень зможе гідно виконати таке завдання, то напевно, він не тільки краще зможе оцінити вартість написаного слова, але й краще розумітиме певні верстви населення часів Середньовіччя. Крім цього, ті дати, в яких цифри будуть проілюстровані чи орнаментовані, учні запам’ятають набагато краще.

Для вчителя відкривається безліч можливостей, тому що незалежно від того, яку тему з історії Середньовіччя він захоче підтримати малюванням форм, він всюди знайде багато підказок.

Адже кельтських, арабських й слов’янських візерунків тих часів збереглося чимало. Через їх дослідження набагато легше відчути спільні відтінки та «напівтони» відмінностей цих культур. Які якості ховаються за лабіринтами одних візерунків або якою має бути людина, що здатна створити кілька сотень однакових багатокутників?

Чому одні народи роблять багато гострих кінцівок у своїх орнаментах, а візерунки інших складаються з великих елементів і мають великі відстані між ними? Чому в одному випадку більше рослинних елементів, а в іншому — тваринних? Відповіді на всі ці питання можна знайти тільки розглядаючи ті форми, що їх зображували різні люди на різних територіях у різні часи. Діти можуть бути уважніші в спостереженнях, точніші при копіюванні та талановитіші у нових ідеях. Завдання ж учителя — тільки дати учням можливість зацікавитися цією темою. Натхнення вам у пошуках творчості в буденному!

Вперше опубліковано в електронному журналі “Дитина Вальдорф+” №4, 2012.