В серпні 2025 я закінчила трирічне навчання на вальдорфському педагогічному семінарі, захистила дипломну роботу і отримала диплом вальдорфського вчителя. Мій шлях до цього був довгим – але страшенно логічним
Захистила дипломну роботу на тему “Викладання української літератури у вальдорфській школі: принципи розподілу матеріалу відповідно до вікових особливостей і підготовки учнів до сприйняття текстів”. Для підготовки до неї я взяла два інтерв’ю вчителів вальдорфських шкіл “Софії” та “Борисфена”, про їх досвід та поради щодо процесу.  

 

Інтерв’ю з пані Вікторією Ящишин, кураторкою середньої школи і вчителем української мови та літератури школи «Борисфен» (м. Київ)

– Пані Вікторіє, розкажіть, будь ласка, трохи про себе, про ваш досвід роботи у вальдорфській школі: у яких класах і що ви викладали?

– За освітою я філолог-мовник, кандидат філологічних наук. У вальдорфську систему освіти мене привели мої діти. Я шукала школу для старшої дочки, яка йшла тоді в 4-й клас. На той час я викладала в університеті. Ми прийшли в школу «Борисфен», і тут саме шукали вчителя для 3-го класу. Я погодилася взяти цей клас, у якому за віком почала навчатися і моя старша донька. Паралельно я розпочала навчання в пані Наріне Мальцевої на вальдорфському семінарі (почала з 2-го курсу, з викладання у 3-му класі). Довела цей клас до 8-го класу. Далі взяла інший 8-й клас, стала куратором, зараз веду їх до 11-го класу. З 9-го класу в нас почалася українська література як епохальний предмет. Також ми маємо план викладати поетику в старших класах.

У 8-му класі я читала хімію, анатомію, українську мову. Я пройшла шлях вальдорфського вчителя від 3 до 8 класу, кілька років поспіль підхоплювала викладання епохальних предметів у 7–8 класах. Зараз більше зосереджена на роботі зі старшою школою, а також я є кураторкою середньої школи в «Борисфені».

– Як ви вирішували питання, у яких класах який матеріал з української літератури давати? Штайнер дає поради щодо казок у 1-му класі, байок у 2-му класі і т. д., але чи можете поділитися, як ви по класах розподіляли матеріал саме з української літератури?

– Я не викладала у 1-му і 2-му класах, та можу сказати таке. Молодша школа доволі канонічна в аспекті розподілу матеріалу, а ось старша дає багато свободи в цьому питанні.

Коли йшлося про оповідання казок у 1-му класі, я просила вчителів, щоб базою для цього була класика, добротні видання з якісною українською мовою, а не щось низькопробне та неякісне. Так само щодо байок у 2-му класі – щоб це були фахові видання байок. Адже якою мовою ми наситимо дітей в цьому віці, такою вони надалі розмовлятимуть. Узагалі нам дуже потрібний «український вальдорф», базований на національному ґрунті. Один із закордонних наставників говорив нам: «Робіть вальдорф на національному ґрунті, робіть його не німецьким, не англійським. Робіть його українським». Тож важливо, працюючи з дітьми, брати для викладання книжки, написані якісною українською мовою, добротні, фахові переклади.

У середній школі (5–8 класи) у нас немає окремого предмета «українська література». Є загалом предметні уроки літератури, які є підґрунтям для інших епох (географії, історії, хімії, ботаніки, анатомії тощо), подають ілюстративний матеріал для епох. Наприклад, коли була епоха географії, я брала для читання твори Жуля Верна, щоб учням було цікаво вивчати географію (твори «Діти капітана Гранта», «15-річний капітан» та ін.) Коли під час вивчення історії говорили про Київську Русь – я давала Олександра Олеся, цикл «Княжа Україна». І так далі.

Цікавий досвід пані Наталії Шпільки, яка в нашій школі викладає зарубіжну літературу. Вона винесла прочитання всіх цих текстів для епох на ритмічну частину головного уроку. Адже помітила, що підлітків цікавлять проблеми, пов’язані саме з ними. Тому в курсі літератури робила так. Коли бачила якусь проблему в класі (наприклад, неприйняття дитини з особливостями, смерть близької людини, неприйняття підлітком своєї тілесності тощо), – шукала художні тексти про цю проблему, діти їх читали в класі, обговорювали, писали твір про це (в наведеному випадку –  на тему «Я і цькування»). Це виправдало себе, було дуже вдало. У класі писали про те, що актуально для дітей, діти «виписувалися». Виникла якась проблема – її обговорили в класі, і діти пишуть про це твір, таку своєрідну рефлексію. Як результат – вони стали «виписані». Був «зошит для роздумів» – учні писали туди все, що їх хвилювало. Навчилися концентруватися, вичленовувати основне, викладати власну думку. Пані Наталія перенесла цей досвід і на старшу школу. Так викладає і класичні зарубіжні твори (наприклад, «Портрет Доріана Ґрея») – в аспекті проблем, актуальних для дітей.

Щодо старшої школи (9–11 класи) – лише тут почалася епоха української літератури. А саме – історія української літератури. До цього ми вивчали окремі твори нашої літератури. На жаль, оскільки в нас доволі обмежений час (за три роки треба пройти весь курс української літератури), часто не вдається в повному обсязі встигнути всю програму.

Тож ми починали з народної творчості: пісні, прислів’я, приказки… Це важливо, щоб учні мали чітке відчуття національної ідентичності й розуміли: нація, яка має понад дві тисячі своїх пісень, це нація, а не «придумка Заходу», як хтось каже. Далі була давня писемна література: літописи, «Слово о полку Ігоревім», козацькі літописи, твори Сковороди. Щоб діти знали, що ми маємо свої давні пам’ятки. І далі ми йшли відповідно до історичного розвитку нашої літератури.

Пригадую, діти глибоко прожили «Тараса Бульбу», драму цього твору. Щодо Шевченка – ми зверталися до нього і раніше, у шевченківські дні вивчали його вірші. Однак тепер повернулися до нього на новому рівні. Розглядали його в аспектах, про які говорять літературознавці Ростислав Семків і Віра Агеєва: питання зради й окупації, чому Катерина покохала ворога (адже російський солдат – це ворог, окупант, а вона в нього закохалася; як це можливо?)

Я перенесла історію української літератури на старшу школу, бо розглядаю її в тісному зв’язку з історією України. Ти не зрозумієш Стуса, якщо не знаєш про епоху шістдесятництва, про хрущовську відлигу, про тодішні репресії. Тому діти мають знати історію України, щоб розуміти рідну літературу. У нашій школі ми хотіли синхронізувати вивчення української літератури з вивченням історії сучасної України. В ідеалі спершу діти мали б вивчати певну історичну епоху, а потім – літературу цього часу. Однак, на жаль, це не завжди вдається. Ми хотіли, щоб діти самі зрозуміли закономірності нашої літератури, пошуку ідентичності в ній, а не вчителі дали їм готовий висновок.

Для сприйняття певних творів потрібна душевна і тілесна зрілість (до того діти зосереджені на своїх проблемах). Якщо зарано для тексту – краще його перенести на пізніший час. Завжди потрібно дивитися на клас, щоб вирішувати, які твори вже час давати. Якщо ми щось не встигли за програмою – в 11 класі я даю список, що варто прочитати влітку (наприклад, Домонтовича).

У наші дні легше викладати українську літературу, бо стали очевидними певні процеси. Раніше дітям було важко зрозуміти вибір Стуса, вони могли міркувати: «Краще б він здався і лишився живий». Однак тепер стало очевидним, що є ситуації, коли гідність виявляється важливішою за життя. Ця війна багато що висвітлила для дітей.

 – У томі 295 Штайнер радить: варто всі пояснення давати до наведення історії чи літературного тексту, а не після. Його алгоритм: спершу – вступ, «підведення» до літературного твору, потім – сам твір без пояснень після нього. Чи керувалися ви цією настановою у викладанні, як саме? Чи можете навести якісь конкретні приклади? Чи був плідним цей шлях – як у дітях відгукувалися таким чином подані твори?

– Я за таким принципом будую урок із української літератури. [Тут пані Вікторія показує намальовану на аркуші схему, де зображена часова лінія і візуально зафіксовано, що кожній літературній епосі відповідає певний історично-культурний контекст]. Ми аналізуємо, що це була за історична епоха, пригадуємо, які там були події, обговорюємо, чому люди так писали, які проблеми були важливими в ті часи. Тісно пов’язуємо літературу з історією, кожен твір вводжу через історичний контекст і через біографію автора, яку часто готують самі учні. У нас є окремо епоха біографій видатних людей. А тут подаємо біографії саме письменників плюс контекст історичної доби. Потім ми читаємо сам текст. Тобто наше «підведення» до нього – це історико-біографічний матеріал із контексту доби, коли з’явився цей твір.

Наприклад, ми з 9-м класом вивчали Сковороду. Я намагалася показати, як він цінував свободу, ідею досягнення щастя через пізнання себе і віднайдення «сродної праці». Цікаво було спостерігати, коли я дала учням книжку з фразеологізмами Сковороди і попросила виписати те, що їм близьке. Вони не могли зупинитися, просили ще трошки пописати, хоча вже закінчувався урок. Потім ми аналізували, хто що виписав: у когось збіглися виписані фразеологізми, а хтось виписав інакші. Такі цікаві думки їм відгукнулися.

Урок літератури – це завжди діалог. Пригадую пораду одного із закордонних вчителів: «Накачайте собі м’язи із запитань». Учитель завжди мусить мати запитання до світу, до людини, до тексту. Щодо Сковороди, який, наприклад, писав про роль людини у театрі життя, я ставила таке питання учням: «Яка ваша роль у театрі життя? Чи ви нею задоволені?» Іншим разом ми обговорювали питання, чи потрібно тепер, у час російсько-української війни, вивчати твори російських письменників у школі?

Я вважаю, що предмети «історія України» та «українська література» – це два предмети, які формують у дітях самоідентичність. Тому дуже важливо викладати їх якісно.

Щодо «підведення до текстів». У 6 класі ми читали середньовічні романи, – а вони дуже складні. Поки ти не поборсаєшся в контексті того часу, нічого не зрозумієш у них. Цей контекст – які основні риси середніх віків, які відмінності від попередніх епох, розвиток трьох прошарків суспільства: ті, що моляться, ті, що воюють, ті, що працюють; хрестові походи і їхня мета, лицарські чесноти і культ дами тощо. Тож ми поїхали цьогоріч у католицький монастир і влаштували там бал, турнір і середньовічну церемонію посвяти в лицарі. Я бачила, як у юнаків тремтіли ноги після цієї посвяти – вони справді прожили благоговіння. Тоді на цей досвід ми накладали художній твір, середньовічний роман – і його було сприйнято.

Тож, на мою думку, для молодшої і середньої школи рекомендація Штайнера щодо підготовки дітей до сприйняття текстів дуже слушна і доречна, так воно і є.

Однак вважаю, що у старшій школі потрібно, щоб самі учні могли сформувати це «підведення», а не давати їм готове. Адже тут ми працюємо вже з мисленням. Тому в старшій школі я вже давала б зворотний процес: дитина має видати щось із себе, а не сприйняти готову підготовку до тексту від учителя.

Наприклад, цьогоріч у старшій школі (9–11 класи) ми робили поетично-музичну виставу «Homo agape» (її відеозапис є на ресурсі Youtube). Під час підготовки ми дали учням багато збірок наших поетів і свободу. Тема була – любов. У різних її проявах: від еросу до агапе. Багато хто обирав Стуса. Тоді ми всі разом говорили про нього, про добу, у якій довелося жити, читали листи Стуса до дружини, до сина, його думки про свободу, про прямостояння, про любов до батька-матері, рідної землі. Це було в діалозі. Діалог замість готового «підведення» – ось що працює в старшій школі. Багато поезій молоді люди вчили напам’ять. Це все було в колі, у вільному спілкуванні. Вистава вийшла вдалою, діти глибоко прожили цю поезію.

Насамкінець скажу таке. У вальдорфській школі є проблема з українською літературою, адже раніше в цій системі освіти давали багато російської і російськомовної літератури. Зараз багато хто звертається до «Борисфена», коли потрібна саме українська література, українськомовні тексти. Це новий досвід – як подавати українську літературу в старших класах вальдорфської школи, часто тут немає орієнтирів. Тож це те, над чим потрібно працювати.

Інтерв’ю з пані Мариною Гогуадзе,

вчителькою української літератури в школі «Софія» (м. Київ)

– Пані Марино, розкажіть, будь ласка, трохи про себе, про ваш досвід роботи у вальдорфській школі: в яких класах і що ви викладали?

– Я останні 6–7 років працюю в старших класах школи «Софія», викладаю літературу.

– Як ви вирішували питання, в яких класах який матеріал з української літератури давати? Штайнер дає поради щодо казок у 1-му класі, байок у 2-му класі і т. д., але чи можете поділитися, як ви по класах розподіляли матеріал саме з української літератури?

– Я намагаюся дотримуватися програми вальдорфської школи. Загалом ми в Україні не маємо програми вальдорфської школи, де була б прописана окрема епоха української літератури (а в німецькій програмі, звісно, української літератури немає). Бо для старшої школи у нас програму ще не написали. Можливо, така епоха і з’явиться. Було б добре мати епоху української літератури. В 10–11 класах у нашій школі нам вдається зробити таку епоху. Також я додаю матеріал української літератури до інших епох. В 9 класі можна зробити епоху роману і взяти український роман.

Тож основний матеріал з української літератури я даю в старшій школі, переважно – в 10–11 класах. До цього тексти української літератури з’являються в різних епохах. Коли я викладаю українську літературу в старшій школі, то даю її в порівнянні з європейською літературою. Наприклад, коли вивчаємо п’єси Миколи Куліша – проводжу паралелі з творчістю німецького драматурга Бертольта Брехта, роблю порівняння.

 Завжди потрібно дивитися на дітей, на їхню готовність сприймати матеріал. Наприклад, Шевченка як епоху я викладаю в 11 класі. Хоча за програмою звичайної школи це 9 клас, однак у 9 класі я даю лише його біографію і кілька поезій, а в 11 класі вже вивчаємо його розгорнуто. Так само – не даю Сковороду в 9 класі, вважаю, що це зарано, вивчаємо його в 10 класі.

До епосу звертаємося з учнями також у 10 класі. Вивчаємо тут німецьку епічну поему «Пісня про Нібелунгів» – і водночас наш епос «Слово о полку Ігоревім», також проводимо паралелі між ними. Однак я помітила, що у цій війні, яка триває в наш час, діти не сприймають «Слово о полку Ігоревім», тож цього року навіть не давала цієї поеми для вивчення. Я вважаю – краще дати менше, але щоб діти прочитали і сприйняли цей матеріал.

Крім епохи «Пісні про Нібелунгів», у 10 класі в нас є також епоха поетики – тут можна познайомитися з усіма жанрами. Починаємо з казки, далі – Біблія, Коран, згодом переходимо до авторської літератури. Зокрема тут вивчаємо давньогрецьку літературу. До цієї епохи гарно пасує українська література – тож тут вивчаємо багато її творів відповідно до жанрів.

В 11 класі вивчаємо українську літературу ХХ століття – Винниченко, Хвильовий та інші…

Там, де в старшій школі вивчають сучасну літературу, теж можна давати українську літературу.

 – У томі 295 Штайнер радить: варто всі пояснення давати до наведення історії чи літературного тексту, а не після. Його алгоритм: спершу – вступ, «підведення» до літературного твору, потім – сам твір без пояснень після нього. Чи керувалися ви цією настановою у викладанні, як саме? Чи можете навести якісь конкретні приклади? Чи був плідним цей шлях – як у дітях відгукувалися таким чином подані твори?

– Я не робила так. Цей принцип можна застосовувати у молодшій і середній школі. Однак у старшій – ти сам усе досліджуєш. Я часто роблю навпаки: спершу даю художній текст, а потім розповідаю про автора. Також намагаюся під час вивчення літератури залучати інші види мистецтва, підбираю музику або картини, які пасують до певного твору.

***

Як можемо бачити з цих двох інтерв’ю, кожен учитель має власний підхід до питання викладання української літератури у вальдорфській школі, тут немає єдиного канону, а пріоритетним тут є орієнтування на конкретних дітей у класі.