Розвиток вальдорфської педагогіки в українській державі до сьогодні

Вальдорфська педагогіка увійшла в Україну 25 років тому на «чисте поле», ніхто нічого не знав, і, власне, усе довелося створювати з початку. В 2001 році було відкрито експеримент всеукраїнського рівня, який називався «Розвиток вальдорфської педагогіки в Україні». Завданням цього експерименту було саме створення нормативно-правової бази – підґрунтя для того, щоб ця система освіти була в Україні. У рамках експерименту проводилася дослідно-експериментальна робота, яка довела, що вальдорфська педагогіка якісно впливає на дитину.

13 років проходив цей експеримент (звісно, не над дітьми, ми говоримо про експеримент щодо педагогічних методів роботи), було захищено низку дисертацій на цю тему, відкрито 8 базових навчальних закладів, з яких вижило 4 (3 державних і 1 приватний). На даний момент у нас є 4 навчальних заклади, визнаних світовою спільнотою, і відповідно садочків. За ці роки були написані програми для молодшої, середньої та старшої школи, а останнім етапом – і для дошкільних навчальних закладів.

В 2014 році за результатами експерименту було видано наказ про завершення експерименту, і вальдорфська система освіти тепер рекомендована до впровадження в загальноосвітніх навчальних закладах.

З того часу розпочався новий етап розвитку цього руху в Україні, навіть такий, можна сказати, бум. Вальдорфські класи почали відкриватися в державних закладах освіти. В офіційний навчальний план нам вдалося внести такі специфічні предмети, як малювання форм, мистецтво мовлення, евритмію. Також нам вдалося уникнути інформатики з 2 класу, ми довели відповідними документами та листами-зверненнями необхідність розпочинати її викладання лише з 9 класу, а також зафіксували великий блок технологій, який передбачається програмою вальдорфської школи.

На даний момент за вальдорфськими програмами офіційно працюють 18 навчальних закладів. Є також приватні ініціативи, багато людей, що працюють в режимі homeschooling та такі громадські ініціативи, які намагаються здобути офіційну форму для своїх навчальних закладів. Ось така ситуація. Була до 27 вересня 2017 року.

 

Новий закон

Це саме та дата, коли було затверджено новий Закон України «Про освіту». Цей закон дуже прогресивний, він дійсно пропонує ряд європейських цінностей, демократичних норм, серед яких:

  • академічна свобода вчителя, тобто вчитель має право на вибір форми і методів викладання та організації освітнього процесу;
  • автономія навчального закладу (в новому законі – «закладу освіти»);
  • інклюзивна освіта;
  • 12-річна освіта.

В цьому контексті було проведено розвантаження навчальних програм початкової школи, створена концепція «Нова українська школа», де пропонуються дуже класні речі. Наприклад, орієнтація на потреби дитини, «від школи знань – до школи компетенцій», партнерство в освіті та багато іншого.

Це дуже нагадує засади вальдорфської школи, і ми дуже цьому радіємо. Бо коли ми 10-14 років тому приносили програми нашої початкової школи, там не було чітко визначено, скільки годин відведено для певної теми, і ми говорили, що у вчителя має бути свобода самому вирішувати, скільки годин давати таблицю множення на 2 чи на 3, чи це буде одночасно і т.д. Тобто була програма, в якій зазначалося, що на кінець діти мають набути тих чи інших компетенцій. А нас за це лаяли і казали: «Що це ви тут таке придумали? Треба чітко розписати, тому що вчитель не буде знати, що робити». Тепер же, власне кажучи, кожен вчитель може створити власну програму, якщо захоче. І ми дуже радіємо, і завжди кажемо, що ми це вміємо робити, спитайте у нас як!

Важливо зазначити, що те, що ми проводили дослідно-експериментальну роботу, залучали науковців, керівництво Міністерства освіти і науки, брали участь у різних заходах, привело до того, що авторитет вальдорфської педагогіки в Україні є. Наші ідеї поважають, і, чесно кажучи, ми навіть надавали деякі матеріали, коли писали концепцію Нової школи. Якісь ідеї туди потрапили, і ми дуже цьому раді.

В принципі, так відбувається в усіх країнах. Якось я спитала: «От чому у вас в Фінляндії така класна демократична освіта?» І на рівні пліток (треба подивитись точніше) з’ясувалося, що хтось із наближених до міністра освіти навчався у вальдорфській школі. Тож вони знали ці ідеї і їх використовують, але, звісно, ніхто не визнає, що це ідеї Рудольфа Штайнера.

 

Реалізація й вальдорфська ідентичність

З приводу нового Закону ми раділи, раділи, аж поки не виникло питання про те, як нам не загубити власну ідентифікацію. Вальдорфська школа має свої ідеї, засади, принципи, глибоке коріння, з одного боку. З іншого боку, це – світовий бренд, міжнародний рух. Тож ми не можемо взяти програми Нової української школи і сказати, що це вальдорфська школа.

Оскільки Закон ще тільки прийнятий, дуже свіжий, всі казали: «Чекайте-чекайте, взагалі нам не до вас», і на сьогоднішній день мої відчуття від того, що відбувається, можна порівняти із образом новітнього потягу, який ми ставимо на старі рейки, саджаємо туди стару команду. Як він буде їхати?

Так і виходить, що з одного боку є закон, а з іншого – впровадження цього закону. Все ж таки люди не такі сміливі, багато чого бояться, не хочуть змінюватись, керівництво звикло інакше керувати.

Я почула таку фразу від одного директора школи: «Ой, та знаю я, як ця педрада вирішить! Як директор скаже, так і буде». Тобто система залишилася стара, новий закон потрапляє в стару систему. Я кажу: «Чекайте, а де ж свобода вчителя?»

Дуже цікаво, як насправді всі ці класні постулати реалізуються. Навіть в Законі України «Про освіту» є прикінцеві положення, де можна побачити певну регламентацію: це тільки так, а це тільки так. Наведу приклад.

Сказано, що кожен навчальний заклад створює свою навчальну програму. І там написано, що є «типові» освітні програми, які можна ні з ким не погоджувати, а є «нетипові», які необхідно погодити в такому новому незалежному органі, як Державна служба якості освіти.

І виникло питання, як же бути з вальдорфською школою, адже з 1 вересня всі діти мають піти в школу за новими програмами. А це означає, що для першого класу стара програма є недійсною.

Врешті-решт ми отримали листа, що необхідно переробити програму відповідно до нового Державного стандарту початкової освіти й принести на затвердження. Новий стандарт дає великі можливості, нам все підійшло і більш того, в новій програмі ми намагались прописати цю особливість, яку не могли прописати раніше – головний урок, де присутня інтегрована частина, яка називається «ритмічною», і назвали все це «Типовою освітньою програмою за вальдорфською педагогікою». Маючи на увазі те, що якщо ми затвердимо її як типову, то всі навчальні заклади (а в наступному році, здається, 12 вальдорфських навчальних закладів по Україні набирають дітей до першого класу) матимуть змогу працювати за нею.

Загалом в Україні офіційно впроваджуються 9 інноваційних проектів. Усі автори подали на типову програму відповідно до закону, задля того, щоб за нею працювала мережа шкіл. Користуючись такою логікою, ми подали свої програми, отримали позитивні експертні висновки і їх мали затвердити на Колегії Міністерства освіти і науки України. Але Колегія вирішила, що такі програми не можуть бути типовими, а просто освітніми програми, і це означає, що відповідно до Закону України «Про освіту», кожна школа має окремо погоджувати таку програму. І, власне кажучи, з лютого у нас почалася така катавасія! Врешті-решт Міністерство відхилило всі 9 «інших» програм. А через місяць на сайті опублікували інформацію, що ми маємо їх назвати «освітніми» і нести в Державну службу якості освіти, в інший орган на затвердження, а МОН цим не займається.

Державна служба якості освіти – це новостворений орган, в якому, власне, кажуть: «У нас іще власних спеціалістів немає, тож ми ще будемо шукати спеціалістів, які зможуть оцінити вашу програму». І це було трошки сумно, щоб не сказати гірше. Тому що 20 років ми дуже тісно працювали з Міністерством, нас там гарно вже знали, якісь ідеї були запозичені і ми були налаштовані на те, що ми і є Нова українська школа, бо власне ми вели інноваційну діяльність, на основі якої були створені нові концепції. Ніде вже не потрібно було розповідати хто ми такі, а тут, начебто, треба все розпочинати спочатку.

Тож ми здали програми на затвердження і до 1 травня відповідно до повідомлення нам мають дати висновок, чи відповідає наша програма Державному стандарту початкової освіти, чи не відповідає. І в разі того, якщо вона відповідає стандарту, заклади, які захочуть цю програму взяти, знову ж таки мають написати лист в Державну службу якості освіти і повідомити чи попросити дозволу на її використання. Ось така «свобода в освіті»!

Іншим нововведенням стало те, що тепер за школою закріплюється певна територія обслуговування, як колись багато років тому, а отже діти, які там проживають, мають право на першочергове зарахування. Якщо ж родина, що не проживає на даній території, хоче віддати дитину в певну школу, має стати в другу чергу без гарантії того, що будуть вільні місця. Вальдорфську педагогіку батьки, як правило, обирають дуже свідомо, а отже готові їздити з іншого куточка міста, а дехто привозить дітей із передмістя. Чи залишаться тепер «вільні місця» для батьків, які обирають «іншу» педагогічну систему – питання відкрите.

Ось така ситуація з прийняттям нового закону та програмами. Але ж не тільки з нашими – із будь-якими альтернативними програмами. Виходить, що вчителі мають свободу обирати, але тільки з 2 погоджених варіантів, а батьки мають віддати дитину тільки в одну закріплену школу (бо в інших може не бути «вільних місць»).

Тож, закон гарний, але його реалізація – це інша справа…

 
Розмову вела Лоліта Кокер