Київський педагогічний семінар я відвідую уже давно. Зробила перерву, народивши третю дитину. Потім, коли трохи побільшало часу, продовжила навчання. Так що для мене це справа давня і навіть не завжди пам’ятаю, як це воно – без семінару. Адже і під час відпустки все одно цікавилася усіма подіями і новинами. А також не було жодного сумніву – навчання продовжувати буду!

З вальдорфською педагогікою я познайомилася завдяки своїм дітям. Педагогічний семінар стала відвідувати напередодні того, як старша дочка пішла до школи. Вальдорфської. Ну і звісно ж, прийшла з питанням. Що це таке – вальдорфський підхід у шкільному навчанні, як я можу допомогти своїй дитині, як організувати час свій і дитини, що є вкрай важливим, що є другорядним – ну і так далі, звичайнісінькі такі мамині питання. І що цікаво, на теперішній момент я не маю чіткої відповіді на них – як орієнтиру на всі випадки життя, проте розмірковую наразі вже про нові запитання, і зовсім іншої якості.

Але розпливчато це все якось і незрозуміло… Спробую змалювати вам декілька епізодів, яких без мого досвіду на семінарі або зовсім не сталося б або ж вони були б зовсім інакшими.

 

Епізод перший

Нещодавно накриваю з дітьми стіл до вечері. Сніжанка (6 рочків) – середня дочка – говорить Артемію (3 рочки): «У тебя смотр какой-то, ну прям, как у Лизы». «Вибач, – перепитую, – що-що?» – «Смотр, смотрит он так же, как и Лиза».

Дивлюся на дитину, посміхаюся, пригадую свій перший інтенсив на семінарі. Суперінтенсивний він тоді вдався. П’ять днів ми з Варварою Чахотіною на феноменології мови розглядали образи з вірша Рудольфа Штайнера. Варвара одразу ж поділилася з нами таємницею, що за кожною з метафор стоїть конкретний науковий розділ лінгвістики, мовознавства. Нам же потрібно було самим розібратися, що є смисл, душа та дух мови. Що стоїть за цими метафорами? Найшвидше впоралися із тим, що із смислом мови працює семантика, більших зусиль вартувало визначити, що сучасна лінгвістика досліджує душу мови, і цей розділ називається фонетикою. І от настає кульмінаційний момент: спільними зусиллями 40 дорослих людей, які мають щонайменше одну вищу освіту, ми так і не змогли з’ясувати, що ж є духом мови. Варварі довелося три рази давати нам домашнє завдання, з яким ми не могли впоратися. Зрештою, в останній день, у цілковитій тиші ми, сильно заінтриговані, слухали правильну (як смішно тут звучить це слово) відповідь. Потому настала ще глибша тиша, секунд на 15, а далі потроху наростаючі обурені вигуки: «Ні, та не може бути!» Ми, дорослі люди, не могли й навіть припустити того, що духом мови є граматика. Ми не могли збагнути, що саме граматика є сукупністю законів розвитку мови, накопичення мудрості поколінь та відображенням світоглядних позицій народів. На своє виправдання я таки скажу слівце про «захоплюючі» граматичні вправи з будь-якої мови – досі здригаюся, коли згадую.

От і тепер, посміхнувшись, думаю, що діти теж долучаються до духу мови, і вони, вочевидь, найближче сприймають цей дух. Далі ж веду: «А ну, Тьома, поглянь на мене. Та ні, зовсім інший у нього погляд». «Взгляни, взгляни на меня, – продовжує нашу дискусію Снєжа, – вот, когда вот так, то взгляд ну совсем как у Лизы.» Я цілую Снєжу і думаю собі: «Граматикуй наздоров’ячко, сонечко моє».

 

Епізод другий

Софійка ходить до першого класу. Є певні проблеми з читанням – замріяна дівчинка-лівша аж ніяк не хоче запам’ятовувати певні букви. Ми очевидно відстаємо від класу. Треба додатково займатися вдома, але що ж робити, якщо вона постійно плутає букви, тай ще пише їх у дзеркальному відображенні? Пригадую лекції Крістіана Барта – доцента семінару, вальдорфського класного вчителя зі Швейцарії. Дуже була вражена його висловом, що неможливо розумом збагнути, як семилітні діти дорослішають і підходять до рубіконового віку, проте це можна спостерігати серцем і з великою любов’ю. Отож, одна лекція була присвячена вивченню абетки і читанню. Для того щоб прийняти букви, дитині необхідно не просто запам’ятати їх, а зв’язатися з ними, отримати певний чуттєвий досвід, переживання. Крістіан описував, як протягом багатьох уроків розповідав про пригоди трьох дітей-приятелів, які щоразу зустрічалися з якимось предметом, істотою, і ця зустріч оберталася для них новими друзями – знайомими буквами, які «знаходилися» прямо в малюнках до цих оповідей. Отож, після виконання іще одного домашнього завдання беру аркуш, олівець, малюю. – «Хто це?» – «Зараз побачиш». – «Це ж білка!» – «Так, і не проста, а дуже грамотна, вона своїм хвостиком показує, в який бік буква Б закруглюється». Так у нас з’явилися гном із гачком, ґава, цап на ціпку, лиска, математик зайчик, який завжди по 2 моркви хрумав, ну і ще декілька героїв-друзів. Зрештою, абетку з читанням подужали. А про цих друзів Софійка, здається, забулася, треба буде перевірити – витягну із шафи наші абеткові малюнки.

 

Епізод третій

Минулої осені на нас вилилися всі дощі за останні декілька років. І у такий дощливий південь повертаюся з меншим із магазину додому. Все навколо мокре-мокрюсеньке. Іду, пригадую вправу із мистецтва мовлення з Оленою Колюховою, яке ми якраз напередодні опрацьовували: «Свёкла у Фёклы мокла и сохла, сохла и мокла, пока не поблёкла». Нам потрібно було створити образи налитого вологого буряку, пишної Фекли, буряку, що всох і змарнів, – і все це лише за допомогою якості приголосних звуків, які ми вимовляємо. Цікава штука. І тут мій Артемій (на той момент йому було два з половиною) бачить майданчик. Він вже втомлений, і, узагальнюючи весь попередній досвід із ним, я розумію – при відмові скандалу не уникнути. Проте ж вперто іду назустріч своїй долі і, так виразно, старанно вимовляючи кожний звук, кажу: «Тьома, там же так м-мокро і сл-лизько, ну навіщо нам треба цей майданчик». Син уважно дивиться на мене, киває головою, протягую свою ручку, і ми далі мирно крокуємо додому. От так! – я і сама здивувалася, яка вона насправді – сила виразного слова.

Ось такі історії, і це я іще не згадала про те, як робиш відкриття про незлічені взаємозв’язки між різними галузями знання і мистецтва, про те, як навчаєшся об’єднувати протилежні процеси і явища і з подивом з’ясовуєш, що це цілком природно, адже всі ритмічні процеси в організмі людини, наприклад, являють собою перехід від одного стану до іншого – вдих–видих, сон–активність, процеси обміну речовин і нервово-чуттєві процеси. Але, мабуть, мені варто вже зупинитися. От, а всім бажаю зустрічатися з питаннями, на які доводиться довго-довго шукати відповідь і які самі можуть змінюватися під час пошуків. Адже найціннішим подекуди є не результат, а шлях, який вдалося подолати.

 

Вперше опубліковано в електронному журналі
«Дитина Вальдорф+», №1, 2014