Високо високо в горах жив собі один старенький чоловік. Він був дуже дуже старим, хоча виглядав досить молодо, і лиш його довга сива борода видавала його правдивий вік.

Старий чоловік був справжнім Мудрецем, адже пізнав безліч секретів Всесвіту: розумів мову тварин, читав думки інших людей і без слів розумів мову навіть гірського струмочка.

Багато років прожив Мудрець на цій Землі, багато чого бачив і знав і вже радий би піти до світу Янголів та чомусь ніяк не міг, відчував, що має ще одне важливе завдання.

І ось однієї ночі наснився йому сон – прилетіла до нього маленька пташка неземної краси і принесла йому насінинку. Пір’я пташечки переливалось усіма кольорами веселки, а на голівці виднілась маленька пір’їнка, схожа на крапельку. Мудрець так замилувався красою пташки уві сні, що не помітив як прокинувся,і сон би лишився сном,якби в руці Мудреця не знайшов він насінинку, точніше маленьку гладеньку кісточку.

– Мабуть це моє останнє завдання на Землі, – подумав Мудрець і посадив кісточку в землю.

Вправно доглядав Мудрець за кісточкою – поливав водичкою, накривав від вітру, підпушував землю, навіть говорив з нею, просив пробудитись, та кісточка ніяк не проростала… Дуже засмутився Мудрець, сів під скелею в горі своєму та й не помітив,як задрімав. Аж бачить уві сні, що прилетіла до кісточки пташечка веселкова, полила чимось з дзьобика кісточку, і та проросла…

Прокинувся Мудрець задумливо, аж бачить і правда з його кісточки проросло маленьке тендітне деревце.

Як же радів йому Мудрець – і співав, і танцював, і з тієї радості забув він і мову тварин,і рослин,і навіть струмочка.

А дерево тим часом росло дуже швидко і вже на другий день Мудрець побачив, що Дерево стало ще більшим. І так воно йому подобалось, таке було тендітне і рівненьке, не міг нарадітись мудрець.

На третій день Дерево стало ще вищим та зявились на ньому листочки, в вигляді крапельок. Милувався Мудрець, співав хвалу і небу, і Сонцю, і зорям нічним,і вітру, і малесенькій пташечці.

Четвертого дня Мудрець помітив, що стовбур різко викривився і стало Мудрецю соромно за Дерево та за себе. Почав він його підвязувати, палиці підставляти, але нічого не допомагало і кожна нова гілка росла все кривішою і страшнішою.

Так пройшов пятий і шостий день, а на сьомий день Мудрець задираючи голову високо до небес, бачив перед собою велетенське кривезне нерівне деревище…

Ще ніколи так сильно не засмучувався Мудрець.

– Що ж я зробив не так, де ж я помилився? – питав сам себе старий чоловік. Але у відповідь лиш чув вітер в горах.

Розізлився тоді Мудрець, взяв сокиру і вирішив зрубати дерево. Та щойно замахнувся він на стовбур, як Сонце так сильно засліпило йому очі, що несила було бачити….

Тоді вирішив Мудрець закидати дерево камінням. Та щойно підняв він перший камінь, як зграя птахів налетіла на нього і крилами вибила з рук його камінь.

Хотів Мудрець піти тоді геть, та Вітер підійняв таку сильну бурю, що ледь бачив Мудрець пальці своєї руки…

Сів тоді Мудрець під деревом, яке ненавидів всім серцем, і гірко заплакав. Він думав, що пройшла ціла вічність, такими гіркими та безкінечними були його ридання.

Та як і будь-які сльози, сльози Мудреця зупинились, і відчув він повне безсилля та втому і майже заснув, як почув тріпотіння дерева:

– Подивись вгору, Старче, вище….вище…

Підійняв Мудрець голову вгору і повірити не міг тому, що побачив – дерево, мов наречена, було вбране в білий цвіт. Кожна квіточка була така ніжна і тендітна, а разом вони огортали дерево лагідністю та красою.

Мудрець так сильно був вражений красою дерева, що впав перед ним коліна, щоб просити вибачення.

Та дерево знову зашепотіло гіллям:

– Чекай, Старче, чекай….

Тихий вітер ласкаво дмухнув на дерево, Сонце огорнуло його теплом і на дереві зявились яскраво-помаранчеві, соковиті плоди….

Мудрець обережно зірвав плід і вкусив його… Нічого смачнішого він ніколи не їв. На його обличчі вперше за все життя зявилась лагідна і дуже добра посмішка.

Подумав тоді мудрець: “Немає нічого добрішого за плід цього найпрекраснішого дерева, заради якого варто жити на цій землі”.

Тепле сонце гріло його стареньке лице, вітерець дарував легеньку прохолоду, Дерево заколисувало шумом гілок і тільки маленька веселкова пташка дивилась на Мудрого чоловіка і чекала.

Останній раз підняв він очі на найкрасивіше криве дерево, вдихнув аромат його сонячних плодів і заснув.

Вві сні пішов Мудрець за птахою з крапелькою на голові, яка засяяла золотим блиском, а під деревом більше ніколи не прокинувся… Під деревом, яке оберігало саме Сонце, під доброю Абрикосою…