1. Людина — неподільна

Школи педагогіки Рудольф Штайнер серйозно працюють із вимогою Йоганна Генріха Песталоцці, відповідно до якої у вихованні й освіті беруться до уваги «Голова, Рука і Серце». При цьому вони виходять не з консервативного світогляду, а з переконання, що Тіло, Душа і Дух — це і є Людина.

Тіло людини становить основу для її душевного й духовного розвитку. І якщо дитина в дошкільному віці зростає здоровим чином, то вона має здорові передумови й для шкільного розвитку. Той, хто прагне вправності й спритності, водночас розвиває і свої душевно-духовні здібності. Це теза Рудольфа Штайнера (1920 р.), яка, до того ж, була підтверджена і психологією розвитку (Жан Піаже).

Тому у школах Штайнера багато шиють, ліплять, будують, займаються гімнастикою та образною пластикою (евритмією) — завдяки цим заняттям досягається рівновага між інтелектуальною та художньою сторонами навчання. У такий спосіб у дитині формується певна душевна якість, з якої згодом розвивається довіра до себе, здорове соціальне відчуття і здатність обирати власний шлях. Тілесна спритність, душевна чутливість і духовна жвавість утворюють триєдність, яка лише за повноцінного розвитку кожної складової приводить до гармонійної цілісності.

2. Діти — міра всього

Є коні, яких змушують із раннього віку носити важкі вантажі. І є інші, які мають чекати, поки зміцніють їхні кістки і розвинуться м’язи. Які ж із них згодом будуть сильнішими? У цьому сенсі ми всі трохи схожі на коней. Нам потрібен час, щоб повністю реалізувати себе. Як довго розвивається дитина — і як важко потім виправити втрати перших семи років. Ми не повинні надто рано навантажувати дітей буквами, матеріалістичними уявленнями, телебаченням із «реалістичними» поясненнями чудес світу. Ми маємо дати дітям якомога більше часу залишатися дітьми — дорослими вони ще встигнуть побути. Адже дитинство — це час, коли сили уяви зростають і розвиваються в здатність до натхнення.

Автор багатьох дитячих книжок Якоб Штрайт писав: «Сфера виникнення фантазії — це та ділянка душі, яка особливо потребує переживань краси природи й мистецтва. Від того, чи відбувається це і як саме відбувається — залежить душевне здоров’я на кожному етапі життя».

Навчання у школах Штайнера відбувається відповідно до періодів розвитку дитини. У першому класі дітям ще розповідають казки, пізніше їх замінюють легенди й саги. І навчання триває не дев’ять, а дванадцять років. Воно продовжується доти, доки юнаки й дівчата не стають справді здатними до вибору професії. Альберт Грімм, викладач курсу з профорієнтації в Цюрихському університеті, писав у 1998 році: «Порівняно з іншими західними країнами, молодь у Швейцарії доволі рано стикається з необхідністю вибору професії — можливо, навіть занадто рано. Досвід інших країн показує, що за пізнішого вибору молоді люди здатні відповідальніше обирати свій шлях, оскільки мають більш сформовану особистість».

3. Учитель залишається авторитетом

Слово «авторитет» часто неправильно розуміють — особливо це проявляється там, де починає домінувати антиавторитарне виховання. Адже авторитет не має нічого спільного з авторитарністю. Справжній авторитет завжди ґрунтується на довірливих стосунках між учителем і учнями.

У початкових класах рушійною силою навчання є сам учитель. Він ретельно готується до уроків. Але заздалегідь жорстко прописані лекції та структури занять можуть зруйнувати авторитет педагога, адже суть стосунків полягає не в буквальному дотриманні матеріалу, а в умінні його розвивати. Пізніше, з початком підліткового віку, діти починають мислити формально й критично — і дедалі більше авторитет учителя спирається на його знання предмета.

Організація навчання у школі Штайнера в місті Шаффгаузен враховує ці вікові етапи, описані Жаном Піаже у його «Психології розвитку». Перший класний учитель веде дітей із першого по шостий клас, потім інший — із сьомого по восьмий, далі ще один — із дев’ятого по десятий. Одинадцятий і дванадцятий класи учні зазвичай відвідують у школі міста Гларіссег.

4. Виховання цінностей

Педагог і автор книг Гартмут фон Гентіг у 1993 році видав книгу «Школа нового мислення». У ній є така думка: «Школа випускає молодь, яка багато знає, але має мало досвіду, сповнена очікувань, але позбавлена орієнтирів, часто несамостійна — і тривожно велика кількість молодих людей без виховання до життя в суспільстві, відчужених і грубих аж до варварства».

У школах Рудольфа Штайнера робиться спроба зрозуміти виховання як освіту в найширшому сенсі. Діти стають відкритими до моральних цінностей (або зберігають власні внутрішні цінності), які подаються не як жорсткі правила, а як зміст казок, образів і висловів.

Водночас школа розглядає себе як середовище, вільне від матеріалістичного духу часу і прагнення популярності будь-якою ціною. Вона орієнтується на те, щоб у підлітковому віці діти могли розвивати ідеали — замість поклоніння ідолам.

У цьому також живе переконання, що надчуттєве, духовне має бути присутнім у картині світу й людини. Однак при цьому школа Штайнера не є світоглядною школою. Уроки релігії є факультативними.

5. Виховання самостійності

Нещодавно були опубліковані детальні дослідження Ганса Ґезера, професора соціології Цюрихського університету. Він вивчав вимоги економіки до школи. Висновок: підприємства очікують, що школи розвиватимуть ініціативність (74% опитаних), здатність швидко реагувати (63%) і силу волі (60%).

Пояснення: у дедалі більшій кількості спеціалізацій робота стає командною, а отже потрібні такі якості, як гнучкість, комунікативність, постійне навчання, відповідальність і самостійність. Школи Штайнера прагнуть розвивати саме ці ключові якості.

На доброму уроці вчитель не пояснює все до кінця, а свідомо залишає відкритими важливі питання, які пробуджують інтерес учня. Через ритм, мову, музику, через власні виступи перед класом і спільнотою у дітей формується ініціатива й сміливість.

Починаючи з четвертого класу діти дедалі більше пишуть власні тексти — спочатку про свій дім, вулицю, місто, згодом про тварин, а пізніше — на самостійно обрані теми.

6. Сучасна школа для всіх

До школи Штайнера в Шаффгаузені приходять діти з усіх соціальних верств. Це вільна й відкрита школа, за яку відповідальність несуть учителі й батьки. Вона є прикладом справжнього самоврядування.

Як освітній заклад вона перебуває під державним контролем, але залишається незалежною. Школа не залишає батьків пасивними, а залучає їх до відповідальності за кожну дитину і за школу загалом. Батьки тут — часті й бажані гості, але самі визначають рівень своєї участі.

7. Відмова від відбору

Кожна дитина неповторна, як і кожен дорослий. Якщо серйозно замислитися над цим, перестаєш порівнювати дітей і ділити їх на групи. У кожної дитини свій ритм розвитку, свої здібності та якості.

У школах Штайнера всі вони однаково важливі. Дітей не виділяють за «недоліками» і не розподіляють на групи. Замість оцінок дається розгорнута характеристика. Якщо старші учні хочуть оцінки — вони їх отримують.

Це має наслідки: для вчителя — який працює з різнорівневим класом, і для дітей — які вчаться терпимості та солідарності. Адже в реальному житті всі взаємодіють із різними людьми.

8. Навчання через занурення

Особливістю шкіл Штайнера є так зване епохальне навчання. Два години щодня протягом 3–4 тижнів присвячуються одній темі — це дає змогу глибоко її опрацювати.

Це навчання через занурення, а не поверхневе подання знань. Воно застосовується в усіх предметах і дозволяє поєднувати знання з практикою та образністю.

Тут учнів навчають так, як це сформулював Рудольф Штайнер:

«Саме життя є великою школою, і лише тоді людина правильно приходить до школи, коли виносить із неї здатність усе життя вчитися в життя».

Чому ми маємо вірити цьому Рудольфу Штайнеру?

Вперше опубліковано в газеті «Дитина»,
№2, 2001 р.