Продовження. Початок тут.

Етерне тіло

Що ми всі знаходимо в етерному тілі? Ми вже бачили, що етерні сили відповідають за життєві процеси: дихання, серцебиття, ріст, травлення. Все це відбувається несвідомо. Маленькій дитині в цьому питанні потрібна підтримка вихователів. Кожен може подумати про те, чого маленька дитина хотіла б від свого оточення: по-перше, важливо, щоб вихователька мала певний внутрішній спокій, щоб вона не поспішала, а почувалася комфортно у своїх життєвих силах. Дитина сподівається відчути, що вона в безпеці і що її бачать. Старі поняття спокою та регулярності все ще актуальні. Дитина знаходить опору в чітких структурах оточення, у впізнаваному щоденному ритмі. Якщо все йде добре, у вихователя та дитини виникає відчуття комфорту. Це відчуття дарує чуття життя, коли є хороша основа і кожен почувається комфортно у своїй шкірі. Воно порушується під час неспокою, болю, голоду чи хвороби. Тоді чуття життя вказує, що щось не так. У дитини при народженні ще немає розвиненого чуття життя, перша передумова до нього розвивається протягом перших дев’яти місяців, у період грудного вигодовування. Це окрема тема. Згадаймо на мить відчуття «комфорту».

Інші якості етерного тіла ще більше підтримують свідомість, наприклад, пам’ять. Крім того, ми знаходимо такі якості, як звички, навички та темперамент. Звички — це своєрідна пам’ять про поведінку, яка повторювалася і перетворилася на автоматизм. Ми також опановуємо навички завдяки багаторазовому повторенню та практиці. Етерне тіло любить повторювати, це робить його міцнішим. Ось чому маленьким дітям так корисно повторювати певні речі, наприклад, ритм дня або історії, які ви їм розповідаєте.

Часовий організм

Цікаво, що етерні сили рухаються в часі. Тому етерне тіло можна також назвати «тілом часу». Це ще один спосіб поглянути на те, як пізнати щось про наше етерне тіло. Які наші стосунки з часом? Як ми рухаємося в часових процесах? Ми кілька років працювали над питанням, як етеризувати перебіг дня. Ми також провели кілька семінарів на цю тему в Нідерландах та Словаччині. Це занадто далеко від теми, але для початку ми можемо, наприклад, оглянути наприкінці дня певний період, задавши собі питання: яким було дихання в часових процесах? Дихання є дуже важливим життєвим процесом. Рудольф Штайнер навіть сказав: «Виховувати – це вчити дихати». Маленька дитина ще має цьому навчитися. Зокрема, діти віком до 3-4 років ще сильно прив’язані до своїх тілесних процесів. Добре враховувати це і залишати простір для дихання у всьому. Ми можемо враховувати це, наприклад, у піснях. Якщо подивитися на такі відомі пісні, як «Цей старий дідусь» («This old man») або «У старого Макдональда була ферма» («Old Macdonald had a farm»), то такі пісні є дуже ритмічними. Але чи вистачає в них дихання для найменших дітей? Не зовсім. Такі пісні залишають мало місця для дихання. Структура пісні змушує їх до фіксованої форми. Це поступово стає можливим для старших дітей дошкільного віку, які вже можуть краще адаптуватися. Найменшим краще пропонувати пісні, що дозволяють вільно дихати між рядками. У слов’янських країнах можна знайти багато прекрасних мелодій. Завдяки моїй роботі там я мав змогу познайомитися з багатьма з них. Наприклад, українська пісня «Ой ходить сон коло вікон…» або пісня, яку одна з моїх онучок співає в дитячому садку в Чехії – «Зелена се снітка…». Про це можна ще багато чого розповісти. (Тут ці дві пісні дані в аранжуванні для трьох голосів. З маленькими дітьми можна співати лише першим голосом.)

Зцілення та інтеграція

Ще одна властивість етерного тіла полягає в тому, що воно щомиті приводить життєві процеси до узгодженості та рівноваги. Так воно дбає про здоров’я та життя і підтримує їх. Зцілення також означає одужання, відновлення цілісності. Якість цілого впливає на всі частини організму. Так, усі клітини несуть відбиток особистості. Індивідуальність означає неподільність. Індивідуальність організму завжди зберігається у всіх його частинах. Важливу роль у цьому відіграє імунна система, яка також працює в етерному тілі. Імунна система розпізнає, чи є клітини власними для організму, чи це чужорідні загарбники, яких потрібно знищити та усунути. Або ж що їх можна трансформувати так, щоб вони інтегрувалися в організм. Це неймовірне завдання, яке виконується постійно. Коли в організм потрапляє занадто багато чужорідних речовин, це стає тягарем для імунної системи, ми виснажуємося або хворіємо. Тоді потрібні великі зусилля, щоб відновити рівновагу та індивідуальність.

Я згадав деякі властивості етерного тіла для початкового орієнтування, але, звісно, їх набагато більше. Але спочатку продовжимо з другою темою: як ми дбаємо про наші життєві сили? Образ етерного тіла, яке постійно забезпечує цілісність та інтеграцію індивідуальності, може стати для нас орієнтиром і вчителем. Етерне тіло набагато мудріше, ніж ми у нашій повсякденній свідомості. В особистому етерному тілі стиснутий весь космос, що дає нам основу життя під час перебування на Землі. Ми можемо багато чого навчитися від нього.

III. Як дбати про свої життєві сили?

Це питання також стосується великої теми як такої. Тут ми можемо викласти лише кілька точок зору. Ми бачили, що етерне тіло відповідає за здоров’я та життєву силу. Але чому ми втомлюємося чи хворіємо? Тут має діяти ще щось. Коли ми розглядаємо протилежність зцілення — роз’єднаність, то натрапляємо на такі поняття, як фрагментація, ізоляція, відчуження. Де ми знаходимо ці якості? Наша душа мусить постійно мати з ними справу. Ми бачимо це у повсякденних переживаннях ізоляції, усамітнення, повернення до самого себе. Але усамітнення є також темою у дуже широкій перспективі людства. Це переживання є частиною долі людської душі. Дух голландської мови вказує на цікавий зв’язок між словом «af-zonderen» (усамітнювати) та словом «zonde» (гріх). Це можна впізнати в біблійній історії про гріхопадіння людини. Людство жило в раю, у досконалій гармонії з божественним світом. Але Адам і Єва з’їли плід з Дерева пізнання добра і зла, хоча це було заборонено. Їх довелося вигнати з раю.

Людина володіла знаннями, але не мала внутрішньої зрілості, щоб впоратися з ними. Усе творіння опинилося в небезпеці. Якби людина в такому стані з’їла також плід з Дерева Життя, життя опинилося б під загрозою знищення. Так Адам і Єва були вигнані з раю і залишені напризволяще. Вони могли далі розвивати свою свідомість, але ця свідомість більше не мала доступу до життєвих сил. Ці сили діють у підсвідомості і таким чином захищені, щоб людина не могла завдати там надто великої шкоди. Велика мудрість керує процесами життя. Це дар, який дозволяє нам йти своїм шляхом через проби й помилки.

Ізоляція — це досвід болю та смутку. Але для розвитку душі цей досвід є незамінним. Він необхідний для зростання до індивідуальної незалежності та свободи. Завдання полягає в тому, щоб знайти шлях назад від цієї свободи до малих і великих зв’язків та цілісності. Це тема, яку кожен із нас носить у собі. У повсякденному житті нам постійно доводиться стикатися з переживаннями ізоляції, відчуження, однобічності. І звичайно, все це впливає на здоров’я. Етерне тіло має повно роботи з душею, яка шукає свій шлях із обмеженим оглядом і часто втрачає рівновагу. Ось чому потрібні періоди, коли душа б могла трохи відпочити, щоб етерне тіло могло відновити життєві процеси та рівновагу в організмі. Щоночі нам потрібен сон, щоб ми могли зранку розпочати день свіжими. Коли душа тривалий час перебуває у стресовому стані, вона виснажує життєві сили. Тоді етерне тіло каже: «Не перенапружуйся, бо я не встигаю за цим. Настав час для грипу або застуди». Під час застуди повітряні порожнини (пазухи) закупорюються, тому душа більше не може нормально мислити. Ми стаємо млявими та сонливими, щоб етерне тіло могло виконувати свою роботу.

Салютогенез

Коли ми розглядаємо питання про те, як дбати про наші життєві сили, важливе значення має взаємодія між душею та етерним тілом. Це не є чимось, що сприймається лише у вальдорфських колах як своєрідна ідеологія. Це реальність, до якої може дійти кожен, хто уважно спостерігає.

Наприклад, близько 40 років тому в Ізраїлі жив медичний соціолог, який досліджував життєву енергію жінок у період менопаузи. Його звали Аарон Антоновський. У досліджуваній групі він помітив, що деякі жінки відрізнялися надзвичайною життєвою енергією. Виявилося, що вони пережили Голокост. Так, у таких умовах треба бути сильною. Але що саме надавало їм такої життєвої енергії? Медична наука останніх століть майже не ставила цього питання. Вона переважно цікавилася, звідки беруться хвороби.

Цей напрям дослідження називається патогенетичним підходом. «Патос» у давньогрецькій мові означає «страждання» або «хвороба». А «генезис» — «створення», «походження». Отже, разом ці слова утворюють термін «патогенез»: походження хвороб. Вчені намагалися описати хвороби та знайти засоби для їх витіснення й усунення. При цьому часто використовувалася військова лексика. Пацієнт як людина вже давно зник із поля зору. Звичайно, таким чином було досягнуто багато чого. Але звідки береться здоров’я? Антоновський вирішив дослідити це питання. Він вивчив тисячі людей і сформулював концепцію, яку назвав «салютогенезом». «Салюто» походить від латинського «salus», що означає «здоров’я». А «генез» ми вже знаємо. Отже, салютогенез означає: походження здоров’я.

Після багатьох років досліджень Антоновський визначив ключову характеристику, пов’язану зі здоров’ям. Він назвав її «відчуттям цілісності». Залежно від того, наскільки ця цілісність присутня, ми можемо говорити про більший чи менший рівень здоров’я або благополуччя. Ця концепція нам уже добре знайома, чи не так? Ми побачили, що саме етерне тіло постійно створює цілісність життєвих процесів, що й підтримує наше здоров’я.

Антоновський прийшов до трьох інших якостей, які впливають на відчуття цілісності, позитивно або негативно.

Він назвав першу якість «відчуттям збагненності», тобто відчуттям того, що все зрозуміло й прозоро. Якщо це не так або трапляється рідко, це справді робить нас слабкими. Ми не можемо встановити зв’язок із навколишнім світом або з самими собою. Це позначається на цілісності та зв’язності.

Він назвав другу рису, що впливає на цілісність, «відчуттям осмисленості», тобто усвідомленням сенсу. Це також зрозуміло. Якщо ми не бачимо сенсу в тому, що робимо, то нам більше не хочеться цим займатися. У цьому випадку цілісність, інтеграція також зникають. Це має демотивуючий ефект. З іншого боку, ми отримуємо енергію, коли щось нас захоплює.

По-третє, Антоновський виявив таку якість, яку він назвав «відчуттям керованості». Це відчуття того, що ми можемо впоратися з тим, що хочемо зробити. Що ми маємо знання, навички та ресурси, щоб реалізувати те, що є важливим у нашому житті. Ця якість також є очевидною. Коли ми не в змозі робити те, що хочемо, або виконувати свої завдання, це має паралізуючий ефект. Ми опиняємося у відриві від себе. Зв’язок із навколишнім середовищем та з самим собою послаблюється.

Ви, мабуть, уже впізнали в цих трьох здібностях три добре відомі якості душі: мислення, почуття та волю. Мислення пов’язане з відчуттям того, що речі є зрозумілими та прозорими. Почуття ми бачимо у відчутті сенсу того, що ми робимо, або нашого життя загалом, нашої праці. І по-третє, є воля, яку ми знаходимо у відчутті того, чи можемо ми впоратися з речами. Що ми маємо для цього засоби та вміння. Таким чином, Антоновський також виявив якості взаємодії між етерним тілом і душею з її трьома властивостями — мисленням, почуттям і волею, хоча він використовував для цього інші слова. І він виявив усе це шляхом спостереження, а не теоретизування чи з ідеології. Це дає нам ключ, за допомогою якого ми можемо поглянути на власне життя.

Тоді ми можемо спершу запитати себе: наскільки моє життя є цілісним? Чи добре я інтегрований у своє оточення? Де в цьому плані є прогалини чи слабкі місця? Чи можу я пронизувати своє життя своєю особистістю у всіх аспектах? Де відчуваються чужі впливи? Чи можу я це контролювати? Чи можу я перетворити їх та інтегрувати так, щоб вони знову стали частиною мене, в чомусь подібно до того, як це робить імунна система в організмі?

Як щодо відчуття, що все зрозуміло і прозоро? Де це так, а де — ні? І як щодо сенсу в моєму житті, у моїй роботі? Чи це сильне відчуття? Чи, можливо, в деяких аспектах воно слабшає? І нарешті, як щодо моїх можливостей робити те, що я хочу? Чи можу я впоратися з усім? У чому бракує навичок і ресурсів? Що я можу з цим зробити?

Ці поняття, запропоновані Антоновським, можна також застосувати як критерії для оцінки організації, в якій ми працюємо, — дитячого садка чи центру догляду за дітьми. І там ми можемо запитати: чи є організація здоровою? Чи існує в ній цілісність? Чи є чітка ідентичність? Чи впізнавана ця ідентичність у різних підрозділах організації? Чи є прогалини або дивні впливи, що порушують цілісність?

А щодо трьох якостей душі: чи є процеси в організації прозорими та зрозумілими для всіх? Для вихователів, батьків, а також для дітей? Ми не можемо відчувати причетність до організації, де важливі рішення є непрозорими або незрозумілими. Коли рішення щодо нашої роботи приймаються за закритими дверима. Тоді ми залишаємося наодинці зі своїми проблемами.

Наступне питання стосується сенсу існування організації. Чи є чітка спільна мета? Ідентичність? Чи всі співробітники та батьки на одній хвилі? Якщо бракує цілісності, це послаблює організацію. Можуть почати діяти зовнішні чинники, які також підривають цілісність. Критично налаштовані батьки, критична стаття в газеті — це може бути що завгодно. Тоді цілісність організації піддається випробуванню. Або ж критика є обґрунтованою? Це заклики ззовні до роботи над слабкими місцями.

Третє питання стосувалося того, як зрозуміти, у чому полягає завдання організації. Чи є необхідні ресурси, навички та кадри? Чи зможемо ми впоратися з державною регуляцією? Чи потрібна нам у чомусь допомога?

Охочі можуть поглянути на свою ситуацію крізь призму чотирьох ключових якостей Антоновського — як на особистий рівень, так і на відносини в організації, де працюють.

Макро – мезо – мікро

Звісно, кожну ситуацію слід розглядати індивідуально. Але питання життєвих сил також частково пов’язане з дуже широким контекстом. Нам усім доводиться мати справу з державними нормами та інспекційними органами. Це вимагає додаткового часу та зусиль. Як окремі особи, ми не маємо на це великого впливу. Такі великі питання повинні вирішувати професійні асоціації. Вони мають відстоювати інтереси вихователів маленьких дітей. І це вкрай необхідно, оскільки ще немає достатнього розуміння особливих потреб цих вихователів. Поняття «етерне тіло» у суспільстві взагалі невідоме. Тож пробудити усвідомлення життєвих сил та їхнього значення у педагогічних стосунках з маленькими дітьми — це досить складне завдання.

У шкільну практику та роботу дитячих закладів також проникають інші важливі суспільні теми. Наприклад, такі значні соціальні зміни, як цифровізація, різнорідність, насильство та багато іншого. Не завжди легко зорієнтуватися в цьому або виробити спільне бачення та методи роботи як колегії.

На мезорівні знаходяться організації та інші спільноти, до яких ми належимо. Наш дитячий садок, догляд за дітьми, а також наша родина чи суспільство. Там ми вже можемо мати більший вплив, ніж на макрорівні. Важливо сформувати розуміння важливості життєвих сил. Навіть у вальдорфській спільноті таке розуміння не завжди є у батьків або у колег, які працюють зі старшими дітьми. У Чехії я мав змогу спостерігати за напруженням між деякими початковими школами та дитячими садками.

На мікрорівні, тобто на рівні окремої людини, ми, звісно, можемо зробити найбільше. Кожну ситуацію слід розглядати індивідуально. Про цей рівень ми докладніше поговоримо далі.

Далі буде