Події у Криму лютого 2014 року стали поштовхом приїхати до Києва моїй сім’ї, і не тільки моїй. Ще одна родина з Сімферополя із дітками теж приїхала до Києва, і ми радо з ними зустрілися, оскільки це були не просто мої знайомі, а навіть дуже знайомі – батьки та дітки, з якими ми прожили співпрацюючи у садочку в Криму майже два роки. Молодший хлопчик збирався до першого класу, середній та старший вже ходили до школи.
Коли люди приїздять на нове місце, вони кучкуються разом, щоб якось підтримати один одного. Так сталося і тепер. Але це було іще цікавіше, оскільки моя знайома була кримською татаркою, яка народилась у Казахстані, а у дорослому віці з батьками повернулась до Криму. А тут таке знову. Звичайно, кримські татари у Києві гуртувались зразу. І от я попадаю до цих незвичайних людей, які шанують Україну та свої національні традиції. Ми з дітками ставили казку на столі «Зайчикова хатка», і мені припало на думку зробити цю казку кримськотатарською. Мама хлопчиків перекладає всю казку кримськотатарською, та ми починаємо гратися із новим натхненням. За деякий час була нагода свята моїх кримськотатарських друзів, де ми із задоволенням для цілої когорти присутніх поставили казку на столі українською та кримськотатарською.
На сьогодні у Києві вже є класи із викладанням кримськотатарською.
Тавшанчыкънынъ эвчиги Маса устюндеки масал Бир заманда бар экен, Бир заманда ёкъ экен. Тилькичикнен тавшан яшай экен.
Япалакъ-япалакъ къар ягъа,
Акъ боран азбарда,
Япалакъ-япалакъ къар ягъа,
Ёлчыкъны сарып ала.
Буздан ясалгъан тилькининъ эви, тавшанчыкънынъ исе – агъачтан. Джильвели баарь келир экен, ирип кете тилькичикнинъ эвчиги.
Битти къыш, битти, аман,
Къар да – буз да ёкъ, аман.
Ёкъ, аман, ёкъ, аман,
Къар да – буз да ёкъ, аман.
Ирип кетти тилькининъ эвчиги, тавшанчыкънынъ исе тим-тик тура. Геджелемек ичюн келе тильки тавшанчыкъкъа. Тавшанчыкъ оны къабул эте, тильки исе къува тавшанчыкъны саба эрте эвчигинден. Агълай тавшанчыкъ кутюкте отурып. Бакъса, копечиклер чыкъа къаршысына:
– Тяв, тяв! Неден агълайсынъ тавшанчыкъ?
– Агъламасам олурмы. Буздан ясалгъан эди тилькининъ эви, менимки исе – агъачтан. Джильвели баарь келир экен, ирип кете тилькичикнинъ эвчиги. Эвчигиме кирсеттим оны гедже маальде, о исе къувды мени сабадан эрте.
– Агълама, тавшанчыкъ, биз оны къувармыз.
Келип етелер эвчикке копечиклер ве дейлер:
– Тяв, тяв! Кет, тильки, джоюл!
Тилькичик собагъа чыкъа ве дей:
– Чыкъсам да, тутсам да! Юньсюз къалыр белькемик!
Копеклер къоркъып къача. Агълай тавшанчыкъ кутюкте отурып. Бакъса, аюв чыкъа къаршысына:
– Неден агълайсынъ тавшанчыкъ?
– Агъламасам олурмы. Буздан ясалгъан эди тилькининъ эви, менимки исе – агъачтан. Джильвели баарь келир экен, ирип кете тилькичикнинъ эвчиги. Эвчигиме кирсеттим оны гедже маальде, о исе къувды мени сабадан эрте.
– Агълама, тавшанчыкъ, биз оны къувармыз.
– Копеклер къувып оламадылар, сен де къувамазсынъ.
– Къуварым!
Келе аюв эвчикке ве дей:
– Кет, тильки, джоюл!
Тилькичик собагъа чыкъа ве дей:
– Чыкъсам да, тутсам да! Юньсюз къалыр белькемик!
Аюв къоркъып къача. Агълай тавшанчыкъ кутюкте отурып. Бакъса, къашкъыр чыкъа къаршысына:
– Неден агълайсынъ тавшанчыкъ?
– Агъламасам олурмы. Буздан ясалгъан эди тилькининъ эви, менимки исе – агъачтан. Джильвели баарь келир экен, ирип кете тилькичикнинъ эвчиги. Эвчигиме кирсеттим оны гедже маальде, о исе къувды мени сабадан эрте.
– Агълама, тавшанчыкъ, мен оны къуварым.
– Копеклер къувып оламадылар, аюв къувып оламады, сен де къувамазсынъ.
– Къуварым!
Келе къашкъыр эвчикке ве дей:
– Кет, тильки, джоюл!
Тилькичик собагъа чыкъа ве дей:
– Чыкъсам да, тутсам да! Юньсюз къалыр белькемик!
Къашкъыр къоркъып къача. Кене агълай тавшанчыкъ кутюкте отурып. Бакъса, хоразчыкъ чыкъа къаршысына:
– Неден агълайсынъ тавшанчыкъ?
– Агъламасам олурмы. Буздан ясалгъан эди тилькининъ эви, менимки исе – агъачтан. Джильвели баарь келир экен, ирип кете тилькичикнинъ эвчиги. Эвчигиме кирсеттим оны гедже маальде, о исе къувды мени сабадан эрте.
– Агълама, тавшанчыкъ, мен оны къуварым.
– Копеклер къувып оламадылар, аюв къувып оламады, къашкъыр къувып оламады, сен де къувамазсынъ.
– Къуварым!
Келе хоразчыкъ эвчикке ве дей:
– Къокъорекъо! Омузымда чалгъы бар, тилькиге ишим бар! Кет, тильки, джоюл!
Хоразчыкъкъа тильки джевап бере:
– Шимди, шимди, собадан тюшсем де!
Хоразчыкъ бар сесинен:
– Къокъорекъо! Омузымда чалгъы бар, тилькиге ишим бар! Кет, тильки, джоюл!
– Шимди, шимди, тончыгъымны кийсем де.
Хоразчыкъ даа да юксек сеснен:
– Къокъорекъо! Омузымда чалгъы бар, тилькиге ишим бар! Кет, тильки, джоюл!
Чыкъа да тильки, ормангъа къачып кете. Бундан сонъра тавшанчыкънен хоразчыкъ яшай бере тынчлыкъ ве бирликте.
Переклад Каміли Саадат
Жили собі лиска та заєць.
Сніг-сніжок, сніг-сніжок, біленька хурделиця.
Сніг-сніжок, сніг-сніжок, по доріжці стелеться.
Була у лиски хатка льодяна, а у зайчика – луб’яна. Прийшла весна-красна, і у лиски хатка розтанула.
Ой минула вже зима,
Снігу-льоду вже нема.
Ой нема, ой нема,
Снігу-льоду вже нема.
У лиски хатка розтанула, а у зайчика стоїть. Попросилась лиска у зайчика переночувати. Він її прийняв, а на ранок вигнала лиска зайчика з хатки. Сів зайчик на пеньок та й плаче. А назустріч ідуть собаки:
– Тяв, тяв! Чого, зайчику, плачеш?
– Як мені не плакати! Була у лиски хатка льодяна, а у мене – луб’яна. Прийшла весна-красна, і у лиски хатка розтанула. Я її прийняв переночувати, а вона мене вигнала.
– Не плач, зайчику, ми її виженемо.
Пішли собаки до хатки і кажуть:
– Тяв, тяв! Піди, лиско, геть!
А лиска залізла на піч та говорить:
– Як вискочу, як ухвачу! Не стане й шерсті на хребті!
Злякались собаки та втекли. Сів зайчик на пеньок та й плаче. А назустріч іде ведмідь:
– Чого, зайчику, плачеш?
– Як мені не плакати! Була у лиски хатка льодяна, а у мене – луб’яна. Прийшла весна-красна, і у лиски хатка розтанула. Я її прийняв переночувати, а вона мене вигнала.
– Не плач, зайчику, я її вижену.
– Собаки гнали – не вигнали, і ти не виженеш.
– Вижену!
Пішов ведмідь до хатки та й каже:
– Піди, лиско, геть!
А лиска залізла на піч та говорить:
– Як вискочу, як ухвачу! Не стане й шерсті на хребті!
Злякався ведмідь та втік. Сів зайчик на пеньок та плаче. А назустріч іде вовк:
– Чого, зайчику, плачеш?
– Як мені не плакати! Була у лиски хатка льодяна, а у мене – луб’яна. Прийшла весна-красна, і у лиски хатка розтанула. Я її прийняв переночувати, а вона мене вигнала.
– Не плач, зайчику, я її вижену.
– Собаки гнали – не вигнали, ведмідь гнав – не вигнав, і ти не виженеш.
– Вижену!
Пішов вовк до хатки та й каже:
– Піди, лиско, геть!
А лиска залізла на на піч і говорить:
– Як вискочу, як ухвачу! Не стане і шерсті на хребті!
Злякався вовк та втік. Знову сів зайчик на пеньок і плаче. А назустріч іде півник у червоних чоботях і з косою на плечі:
– Чого, зайчику, плачеш?
– Як мені не плакати! Була у лиски хатка льодяна, а у мене – луб’яна. Прийшла весна-красна, і у лиски хатка розтанула. Я її прийняв переночувати, а вона мене вигнала.
– Не плач, зайчику, я її вижену.
– Собаки гнали – не вигнали, ведмідь гнав – не вигнав, вовк гнав – не вигнав, і ти не виженеш.
– Вижену!
Пішов півник до хатки та й каже:
– Ку-ка-рі-ку! Несу косу на плечі, хочу лиску посікти! Піди, лиско, геть!
Лиска почула півника й відказує:
– Зараз, зараз, тільки з печі злізу!
А півник голосніше:
– Ку-ка-рі-ку! Несу косу на плечі, хочу лиску посікти! Піди, лиско, геть!
– Зараз, зараз, тільки кожушок одягну.
А півник ще голосніше:
– Ку-ка-рі-ку! Несу косу на плечі, хочу лиску посікти! Піди, лиско, геть!
Лиска вибігла і втекла до лісу. Стали зайчик із півником жити-поживати та добра наживати.
Редакція Наталі Вірної
практичні матеріали
Зайчикова хатка
Казка на столі українською й кримськотатарською мовами