Аббас був бідний феллах *. Кожного дня працював він з ранку до вечора, щоб прогодувати себе та свою сім’ю, а вільної години все думав про те, як би знайти клад, що звільнив би його від злиднів.

Якось одного спекотного дня Аббас, як завжди, працював у полі. Відчувши сильну втому, він сів під деревом і почав мріяти: “Якби Аллах дав мені чарівну силу, щоби я міг перетворювати все, до чого б не торкнувся рукою, на золото, – тоді б я нарешті позбувся тяжкої праці і жив би в повному достатку”.

І раптом він почув голос:
– О Аббасе! Зараз ти отримаєш те, чого так прагнеш! Поклади свою руку на будь-яку річ – і тої ж миті вона перетвореться на золото.
Аббас не повірив власним вухам. Але все ж простягнув руку до землі і взяв маленький камінець. Ледь він торкнувся до нього – камінець тут таки перетворився на щире золото. Потім Аббас торкнувся до іншого каменя – і той теж став золотим.
Аббас дуже зрадів і подумав: “Зараз я вирушу до міста і перетворю порох та каміня на золото… Потім куплю багато землі, побудую на березі річки палац і оточу його величезним садом… Я куплю прекрасних коней і вберуся в розкішний одяг…”
Тут він хотів піднятись, але, відчувши сильну втому, голод та спрагу, зрозумів, що не зможе йти.

“З’їм я те, що приніс із собою вранці з дому”, – вирішив він і простягнув руку до сніданку, що лежав в маленькому мішечку біля дерева. Аббас взяв коржика, але, поклавши його до рота, відчув метал. І хліб перетворився на золото!
В мішечку залишалась ще цибулина. Аббас поспіхом схопив її. Але цибулина теж перетворилась на золотий зливок, якого він не міг з’їсти!

Аббас дуже перелякався. Як він буде тепер їсти та пити? Як житиме в цьому світі золотих зливків? Адже так він скоро помре від голоду та спраги, навіть не скориставшись тим золотом, що так легко дається йому в руки.
Так думав Аббас, уявляючи, як помре в муках від голоду та спраги, якщо все, до чого б він не торкнувся, перетворюється на золото.
Але тут він розплющив очі, побачив що сидить у затінку, притулившись до дерева і зрозумів, що марив. Він глибоко й полегшенно зітхнув; наче гора звалилася йому з плечей.
– Слава Аллахові, що все це був лише сон! – промовив він.
_____
* Феллах – селянин, землероб.

(c) Казки народів сходу. Видавництво східної літератури, М., 1962