Часті питання батьків до вальдорфської системи надихають на роздуми. Чи достатнє в вальдорфській школі інтелектуальне навантаження і що може стояти за скаргами дитини на те, що їй нудно, бо програма занадто проста?

Працюючи в садочку, теж стикаюсь із подібними питаннями від батьків і як мама дітей, що давно вже у вальдорфі, спостерігала різні ситуації.

Для того щоб висловити свою думку, хочу розглянути два поняття – інтелект та мислення. Але я не заглиблювалася в самі терміни і їх словникові значення і не шукала в психологічній літературі визначення, тому з академічної точки зору можу помилятися. Отже, наперед прошу мене вибачити, що спираюся лише на те, що частіше всього мають на увазі в побуті оточуючі мене люди, а ще, звичайно, на свої відчуття. І нехай слова дозволять нам спіймати саму думку. 😉

Отже… Для мене є два різні по своїй суті поняття: інтелект та мислення.

Що таке інтелект? За моїм відчуттям – це такий собі споживач інформації, що хоче накопичити багато знань, бути розумним, мати на все готові відповіді. Для мене це – щось неживе, такий собі комп’ютер. Звичайно, він робить багато корисної роботи, зокрема накопичує досвід, «складає по поличках» різні знання про оточуючий світ, прораховує логічно дії людини, виходячи з її досвіду, і багато іншого, пов’язаного суто з матеріальним світом. Це доволі потужний «комп’ютер», тож тягне він і багато ресурсів. З кого? Звісно, що з людини. Здається, що добре було б, щоб цей комп’ютер був у кожного, так би мовити, в кишені і витягався б за потребою, але людство останніми століттями так сильно захопилося ним, що навіть зробило його «царем» в своїй голові. Чому? Гадаю, тому, що монета, якою він сплачує за свою посаду, в нього дуже цікава. На мою думку це – емоції, швидке відчуття себе переможцем, переживання себе доцільним, коли ти щось знаєш більше або краще, відчуття особистої ваги і значущості і багато іншого. Як в мультику – птаха-секретар, яка видає довідки. І за всім цим люди потроху стали забувати, що є й щось інше, а саме – мислення.

І що ж це таке? Для мене – це дуже творчий процес, завжди пов’язаний із життям. Це ніби нескінченний потік, який входить в людину через її почуття, обробляється і виходить назовні у вигляді думок, ідей або дій: реалізації задуму, або в мистецтві. Він нічого не накопичує, бо життя постійно змінюється, і тому пов’язаний не стільки із світом фізичним, а, на відміну від інтелекту, має сильний зв’язок зі світом духовним. Можна впевнено стверджувати, що він не тільки споживає сили людини, а ще дає багато творчого ресурсу – адже згадайте, якими натхненними і невтомними можуть бути люди, що сповнені ідеями, що знаходяться в творчому потоці. Та запустити цей процес, щоб він запрацював, не так той легко і потребує часу.

Вальдорфська педагогіка починаючи з садочку зрощує в людині саме процес мислення. Спочатку це підготовка основи – здорового фізичного тіла, без якої неможливе взагалі якісне життя, а також вміння діяти вільно, із себе. Потім розвиток почуттів, які як гарно налаштований музичний інструмент дають змогу людині звучати гармонійно і, що найцікавіше, не тільки самостійно, але й разом із величезним оркестром. І тоді вже, маючи гарний зв’язок і з землею, і з соціумом, людина справді готова «відірватися од землі» й полетіти в своєму мисленні, і бути справді вільною, і повернути собі втрачений духовний світ.

Але поки «виростуть крила», швидкі перемоги інтелекту можуть бути більш привабливими. На жаль.