Один чоловік вирушив у мандри в торгових справах. Але йому не щастило й він вирішив повернутись додому. В дорозі він дістав торбу з їжею і зупинився поїсти.
 
Повз нього проходив голодний бедуїн. Він вклонився арабові* і сказав:
– Я з твоєї країни, а прямую до Іраку.
Той запитав:
– Чи немає в тебе звісток про мою сім’ю?
– Є, відповів бедуїн.
– Чи здоровий мій син?
– Він живий-здоровий, слава Алахові.
– А його мати?
– З нею теж все гаразд, так що кращого й бажати годі.
– А як мій будинок?
– О, він чудовий, як тобі відомо.
– А як там мій верблюд?
– Дуже вгодований верблюд.
– А собака?
– Як завжди, охороняє будинок.
Вислухавши все це, торговець повеселішав і продовжив свою трапезу, не запропонувавши нічого бедуїнові, що приніс радісну звістку.
 
Раптом вдалині з’явився дикий козел і стрімко зник в пісках. Бедуїн вирішив вдатися до хитрощів, щоб змусити араба дати йому щось поїсти, і сказав:
– Життєві гаразди минають швидко і зникають назавжди, як цей козел. Те, що я розповів тобі про твою сім’ю, про твій будинок та про майно, – це все правда. Але так було вчора. А сьогодні… Цей козел не втік би, якби твій собака був живий.
– А хіба він здох? – захвилювався араб.
– Так, він об’ївся м’ясом твого верблюда, – відповів бедуїн.
– Що ти кажеш! Хіба верблюда теж немає?
– Так. Його закололи на похоронах твоєї дружини.
– Моя дружина померла?
– Наклала на себе руки від туги по твоєму синові.
– Як, і мій син теж помер? Будь ти проклятий!
– На жаль, дах твого будинку впав і притиснув його.
Тут вже араб не витримав, закричав, кинувся до верблюда, скочив на нього й помчав, забувши про торбу із залишками їжі.
Бедуїн взяв торбу, з’їв все що в ній було, і сказав:
– Ото араб зрадіє, коли нарешті приїде додому…
_____
* Бедуїн – араб-кочовик, житель пустелі; араб – тут – осілий мешканець, житель міста.
 
(c) Казки народів сходу. Видавництво східної літератури, М., 1962