Один араб загубив у пустелі свого товариша з верблюдом. Цілий день шукав він його і не міг знайти, а ввечері зустрів бедуїна. Араб зрадів і почав розпитувати про свого товариша що пропав і про його верблюда.
– Товариш твій огрядний та кульгавий? – спитав бедуїн.
– Так. Де він? – вигукнув араб.
– Я не знаю, де він. Але скажи мені, в руках у нього була палиця? А верблюд його був кривий на одне око та віз фініки, чи не так?
Чоловік зрадів ще більше й закричав:
– Так, так! Це мій товариш та його верблюд. Але я дуже втомився. Як я шукатиму їх в таку спеку?! Коли ти їх бачив? Куди вони пішли?
Бедуїн відповів:
– Я не бачив їх і взагалі з учора нікого, крім тебе, не зустрічав.
– Ти що, смієшся наді мною? – у гніві обірвав його араб. – Як ти хочеш надурити мене, коли щойно доладу описав мого товариша та його верблюда?
– Так, я не бачив його, – спокійно повторив бедуїн. – Та все ж таки я знаю, що він довго відпочивав під цією пальмою, а потім вирушив у напрямку Сирії. І все це було три години тому.
– Звідки ж ти знаєш все це, якщо ти не бачив його?! – вигукнув араб.
– Я не бачив його, – відповів бедуїн. – Але я дізнався про нього по його слідах.
Він взяв араба за руку, підвів його до відбитків на піску і сказав:
– Подивись на ці сліди. Це сліди ніг людини, це – слід верблюжого копита, а це – відбиток палиці. Подивись на сліди людини. Бачиш, відбиток лівої ноги глибший та більший, ніж правої? Чи не свідчить це про те, що людина, яка проходила тут, – кульгава? Тепер порівняй його сліди та мої. Він залишив глибші відбитки, ніж залишаю я. Хіба це не означає, що він повніший за мене?
Араб здивувався й сказав:
– Все це дуже добре. Але скажи, як ти дізнався що у верблюда одне око? Адже оком він не торкався піску.
– Це правда, – засміявся бедуїн. – Око його не торкалося землі. І все ж таки він залишив на ній свій слід. Хіба ти не бачиш, що верблюд щипав траву лише з правого боку? І хіба це не свідчить про те, що у верблюда одне око і тому він бачить лише один бік дороги?
Ще більше здивувався араб і спитав:
– А який слід залишили фініки?
Бедуїн пройшов вперед кроків двадцять та сказав:
– Подивись на цих мурах, що зібрались тут. Хіба ти не бачиш, що їх привабив сік фініків?
Араб довго мовчав, потім врешті-реш запитав:
– А час? Як ти зміг визначити час?
Бедуїн показав на пальму й мовив:
– Подивись сюди. Хіба ти не бачиш що твій товариш відпочивав тут із своїм верблюдом?
– Але як ти здогадався, що це було три години тому?
Бедуїн знову розсміявся й пояснив:
– Подивись на тінь від пальми. Адже ти не думаєш, що людина відмовиться від прохолоди й сяде відпочивати на сонці? Звичайно, твій товариш відпочивав у затінку. Я кочовик, і знаю, що потрібно близько трьох годин, щоб тінь від місця його відпочинку перемістилась не те місце, де вона зараз.

(c) Казки народів сходу. Видавництво східної літератури, М., 1962