Один чоловік стояв на базарі та тримав у руках маленьку скриньку. Він розхвалював свій товар – шматочки олова та жменьку перетертих трав – і запевняв, що будь-який покупець може перетворити це олово на золото.

Повз нього проходив Ахмет. Почувши слова продавця, він зупинився та спитав:

– Як же створити таке чудо?

– Дуже просто, – відповів власник скриньки, – візьми шматок олова та поклади його до горщика, а горщик постав на вогонь. Коли олово розтане, висип до нього жменьку перетертих трав та збовтуй протягом двох годин. І тоді ти побачиш, як на дні горщика з’явиться золотий зливок.

Зраділий Ахмет купив у продавця самий великий шматок олова, затиснув у кулаку жменьку перетертих трав і попрямував додому. Але не встиг він ступити декілька кроків, як почув, що власник скриньки гукає його. Ахмет повернувся.

– Я забув попередити тебе, – сказав продавець, – коли будеш збовтувати олово, ні в якому разі не думай про білого ведмедя, що танцює. Інакше в тебе нічого не вийде.

Ахмет розсміявся:

– З якого дива мені думати про білого ведмедя? Мені до нього байдуже.

Прийшовши додому, Ахмет розповів про все дружині та донькам і, спровадивши їх із кухні, весело взявся до роботи.
Ахмет поклав олово до горщика, горщик поставив на вогонь, а коли олово розтануло, всипав туди жменьку трав і почав то все старанно збовтувати.

Минула година, дві, дві з половиною.

Нарешті дружина, не витримавши більше, прочинила трохи двері і спитала:

–Ну як золото – справжнє?

– Не інакше, як сам дідько втрутився до цієї справи! – отираючи спітніле чоло, відповів їй змучений Ахмет. – П’ятдесят три роки я живу на світі і ніколи не бачив білого ведмедя, що танцює – ні наяву, ні уві сні. А зараз, коли я не повинен думати про нього, він мені ввижається повсюди. Він так і витанцьовує перед моїми очима – на підлозі, на полицях, на столі. Навіть коли я зазираю до горщика, я й там бачу білого ведмедя, що танцює.

 

(c) «Казки народів сходу».
Видавництво східної літератури, М. : 1962