Навчитися ставити собі запитання – це вже бути на півдорозі до успіху! Якщо усвідомлюєш фокус проблеми, коло проблем, то й відповіді на них можуть прийти конкретні. Головне, що це запитання не є риторичним чи занадто узагальненим. А буває і так, що знайшовши точне формулювання того, що тебе турбує, зразу стає очевидна й відповідь.

Зосередимось на деяких гострих запитаннях, на які часто дивляться «крізь пальці», та усе ж вони є фундаментальними.

• Як учитель може впливати на учня, таким чином, щоб не зачепити та не торкнутися «Его» дитини, честолюбства, марнославства? Що може в дитині сформувати суб’єктивна оцінка тих, хто це робить? Іноді «страх несхвалення та потреба в похвалі уявляються найбільш сильними та майже винятковими мотивами етичної оцінки» (Е.Фромм «Людина для себе»)
• Чи можливо насмілитися відкрито аналізувати, критикувати результат праці дитини? А відносно чого з’являється судження: результату роботи, процесу в роботі, де видно, скільки та як старалася, докладала зусиль дитина, чи все ж відбулась оцінка її особистості?
• Як знайти такі можливі прийоми, методи, заходи, які не будуть звертатися до свідомості дитини, до її совісті? Якщо вони прокидаються лише наприкінці другого семиріччя, тобто до цього часу немає до чого звертатися. Бажання дітей випереджає зрілу свідому оцінку власних вчинків. Отже, розуміння здобувається поступово.

У природі людини яскраво прослідковується два різних способи пізнання. Якщо осмислити послідовний процес включення тріади душевних сил людини в життєвих ситуаціях від початку до кінцевого стану, то вирізняються два полюси, звідки може народжуватися відправний імпульс. Перший полюс тяжіє до поєднання воління з почуттями, а вже потім з’являється на основі переживань або спостережень осмислення набутого досвіду. Другий полюс коріниться в симбіозі мислення та чуттів, які народжують поштовх для дії.

Неупереджений погляд дозволить побачити, що такими відмінними шляхами крокував кожен з нас, але в різних періодах свого життя: у дитинстві, а потім у дорослому стані. Отака чудова метаморфоза відбулась (а може з кимось і ні), а ми навіть могли не помітити!   

А найбільш дивовижне, що ці два полярних світи зустрічаються на занятті. Продумана дія вихователя стає основою для воління дитини (і сподіваюсь, захоплює її) у пізнанні світу.

Головне зрозуміти, що ви можете захопити увагу тоді, коли запропонуєте дитині бути активним у процесі пізнання, а не надасте йому позицію «зливного бачка», у який ллється щось. Роль пасивного відстороненого сприймача не є властивою природі дитинства! І так шкода, що розвиток цивілізації замулює справжнє прагнення дитини бути громадянином земного світу, де потрібно енергійно опановувати фізичну реальність – матерію.

Можливо, у вас з’явилось відчуття від прочитаного, що це далеко від практики. Що корисніше мати багато дидактичного матеріалу та щось нашвидкуруч заміксувати для роботи з дітьми. Кілька віршів, ігор, пісень, оповідей, малюночок – і ось «зварганили» заняття, урок, свято тощо. До речі, зараз знайти живі цікавинки досить просто!

Та якщо ми говоримо про педагогічне мистецтво, то самопідготовка стає тією осмисленою дією майстра-педагога, скелетом заняття, завдяки якому інстинктивна природа волі дитини вбирає в себе зразки наслідування для метаморфози душевних сил дії до її вищої природи. «Розглядаючи людину з точки зору волі, ми спостерігаємо такі її складові, як інстинкт, потяг, пожадання, мотив, та чуємо легку тональність того, що живе у Самодусі, в Життєдусі та Духолюдині як бажання, намір та рішення» (Р.Штайнер 4 доповідь «Загальне вчення про людину як основа педагогіки»).

Якщо сказати простіше, те, що і як підготував вихователь для роботи з дітьми стає основою не лише для пізнання, а й розвиває модель поведінки: сміливість приймати рішення, брати відповідальність на себе, тримати слово, мати довіру до світу. Не більше і не менше, ось так!

І знову запитання педагога до себе: як я готуюсь до зустрічі з дітьми? Що є найважливішим для мене у цій зустрічі: зміст того, що підготував чи самі діти? Що ця зустріч принесе двом сторонам для майбутнього? На всі попередньо поставленні запитання вихователь, учитель може не відповісти зразу, але бути готовим поставити їх перед собою, перед тим, як іти до дітей. Та знову і знову на них собі відповідати по-новому.

Першу частину матеріалу читайте тут