Природжений педагог, послідовниця Рудольфа Штайнера, Кароліна фон Гейдебранд не лише глибоко знала дітей, але й любила та розуміла їх. Свою працю вона написала ще у 30-ті роки ХХ століття, проте ця праця досі дивує нас свіжістю та неординарністю поглядів на дитину та її життя. Вражають глибоке розуміння та проникнення не лише в світ дитинства, а й у таємниці його зв’язків з фізичними та фізіологічними особливостями людини, яка розвивається.

У нашому світі нас всюди оточують чудеса. Кожен раз по-новому відбувається диво, коли з’являється нова людина, але це нас недостатньо зачіпає, бо ми до цього звикли. Інакше яким одкровенням була б сутність тих формотворчих сил, що творять тіло людини! Вони беруть те, що дає їм материнський організм після зачаття, і формують людську подобу дитини. Вони формують сферичну округлість голови, циліндричний тулуб, кінцівки, що подібні до променів. Вони утворюють кожен окремий орган відповідно до його особливої пластики. У своїй творчості вони відзначаються мудрістю, яка здається незбагненною. Жодна наука не може проникнути в цю мудрість настільки глибоко, щоб її скопіювати. Ця мудрість жива і пронизана силою волі.

Той, хто неупереджено заглибиться в сутність цих формотворчих сил, зможе помітити, що вони дійсно творчі й що все, утворене ними, чудово. Прекрасна опуклість черепної коробки, кісточки, які в немовляти ще не зрослися, а розкриті, як пелюстки квітки. Прекрасні ніжні форми кісточок хребта, які, здається, скопійовані з фігурки ангела, що летить. Ці сили можна не тільки спостерігати, їх слід відчути кінчиками пальців, а найкраще — взяти до рук шматок воску або глини й отримати поняття про формотворчі сили через власну пластичну діяльність. Той, хто займається ліпленням, краще розуміє, що формується в тілесному вигляді дитини, ніж той, хто займається лише вивченням анатомії.

Сучасне людство досягло грандіозних вершин у науковому осягненні природи та її сил. Але одних цих знань недостатньо, щоб осягнути диво несформованого людського тіла, життєдайних формотворчих сил, бо тут природа працює як митець, і вона відкривається лише в художньому спогляданні. Якщо ми хочемо наблизитися до життєвого процесу, то повинні пронизати наукове мислення художнім поглядом. Тілесний образ маленької дитини повністю формується тільки після народження. Ми говоримо: «дитина росте». Вона занурюється в процеси творчих сил, що течуть, будують, формують. Весь світ бере участь у створенні людського тіла. Зачаття запускає в дію небесні та земні сили. І душевно-духовна істота дитини може з’явитися пізніше та розвинутися до геніальності у формуванні свого тіла. Душа й дух жертвують собою в цей момент, щоб стати тілом і сформувати те, що зветься задатками. Тіло отримує свій образ як майбутній носій індивідуальної свідомої Душі та діяльного Духа. Воно формується через ті умови, які душа створює сама до народження, з досвіду минулого земного життя.

Діти з великою і маленькою головою

Розглянемо новонародженого. Його маленьке тіло являє собою зачаток, з якого має розвиватися людська істота. Голова немовляти непомірно велика, у процесі ж зростання дитина приходить у гармонійне співвідношення з рештою організму, як у дорослої людини. Але цей процес протікає дуже по-різному, і немає двох дітей, у яких він протікав би однаково.

Існують діти, голова яких непомірно велика (тут не маються на увазі хвороби — гідроцефалія або рахіт). У такої дитини лоб дуже опуклий, а личко маленьке.

Що означає, коли кажуть, що дитина «виростає з голови»? Це означає, що життєві сили голови творять форму, охоплюючи обмін речовин. Це також означає, що «голова» (нервова система) поки що не стала джерелом уявлень і думок, як у дорослого, але є ще органом обміну речовин.

Якщо у дитини сили обміну речовин ще протягом тривалого часу діють, як у немовляти, тоді голова залишається великою і є більшою мірою органом життя, ніж органом свідомості. Таку дитину під час ходьби або бігу голова ніби тягне своєю вагою до землі.

Яка душа живе в цьому маленькому тілі з великою головою? — Душа мрійлива, в деяких випадках слабкосвідома, відчуття якої поверхневі, поняття неясні, уявлення не мають чітких контурів. З віком це згладиться: не лише голова стане меншою по відношенню до тіла, а й душевне життя буде дорослішати.

Фантазія «великоголових» дітей на диво багата. Їх живопис мало контурований, їхні малюнки хаотичні. У маленькому художнику хаос живе як мальовничий, наповнений Космос. Їм часто важко підібрати слова, щоб передати дорослому свої відчуття. Ці діти прекрасно грають, адже їхня фантазія безмежна. Трісочка стає у них то лялькою, то слоном, то ще чимось. Батьків часто лякає фантазія таких дітей. Виховання дітей з великою головою ставить певні завдання. Поперше, не можна намагатися просто знищити фантазію. Для подальшого життя дуже добре, якщо в дорослій людині збереглося багато творчих сил, сил фантазії. Про «інтелектуальність» достатньо піклується школа. Вихователь повинен зберегти життя фантазії.

Можна тільки поступово, ніжно викликати свідомі сили в діяльності дітей. Під час занять малюванням або живописом можна ставити завдання, що пробуджують свідомість (особливо в період зміни зубів): «Дивися, ти намалював багато червоного, а навколо нього зелений і жовтий. Тепер мені хотілося б подивитися, що станеться, якщо ти додати блакитного».

Шкільний період для дітей з великою головою є великим навантаженням. Дитина повинна одним махом подолати свою мрійливу, грайливу істоту. Найбільшою трудністю стає читання та письмо, які даються в більш-менш абстрактній формі, без художнього образу, в швидкому темпі. Зазвичай це не обходиться без порушення здоров’я, діти стають блідими та млявими.

Для таких дітей букви повинні бути отримані з простих зображень, треба йти від письма до читання, а не навпаки, як це робиться зазвичай. Також і до світу чисел вони повинні бути підведені через ритм (ритмічні стрибки, хлопки). «Великоголові» діти байдужі до турбот вчителя, вони відволікаються, не дивляться, коли він щось показує. За темпераментом вони належать до сангвініків і флегматиків. Можна допомогти нервовій системі правильно взаємодіяти з системою обміну речовин, якщо стежити, щоб діти з великою головою отримували з їжею достатньо солі. Таким дітям також корисно вмиватися вранці холодною водою.

Може бути так, що велика спочатку голова немовляти через деякий час стає досить маленькою. Такі діти відрізняються від дітей з великою головою. Вони рано стають точними спостерігачами з ясними поняттями та чіткими уявленнями. В їхніх іграх можна побачити, про що вони думають.

Вони охочіше грають із сформованими іграшками, наприклад, із залізницею, яка виглядає мов справжня. Вони годинами можуть займатися механічним конструктором, точно та систематично копіюючи представлені моделі. Щоб познайомитися з різними властивостями дітей з великою і маленькою головою, потрібно піти з ними до лісу. Дитина з великою головою швидко почне натхненно будувати щось із моху, кори, ялинових гілок та гальки, наприклад, селянський двір, навколо город із квіточок і луки, на яких пасеться худоба з букових горішків і шишок. Дитина з маленькою головою охочіше йде поруч з дорослим і задає осмислені питання, наприклад: «Хто створив дерева?», «Як вони ростуть?» Коли дитина з маленькою головою малює, вона завжди має чітке уявлення про те, що хоче зобразити.

Зрозуміло, у житті ці речі не завжди так чітко виражені, однак більш-менш яскраве розходження існує.

Діти, у яких переважає нервова система, стають дорослішими, розважливішими, ніж ті, у яких переважає система обміну речовин. Особливо це посилюється під час уроків у школі, коли вони навчаються читанню, письму, лічбі. Діти з маленькою головою засвоюють все це швидко. Їхні батьки горді, коли діти у своїх малюнках чітко зображають будинок, дерево, собаку…

Вихователь повинен вжити контрзаходів при вихованні такого «інтелектуала». Наприклад, дитина повинна більше малювати рідкими фарбами, олівці слід прибирати подалі. Необхідно також стежити, щоб вона менше малювала контурами, більше розфарбовувала поверхні. Потрібно більше розповідати цікаві казки, легенди, билини.

Легко можна бачити, що в таких дітей, які не тільки мають маленьку голову, але до того ж бліді, процеси обміну речовин повинні бути значно посилені, щоб живити нервову систему. Тому вони потребують великої кількості цукру в їжі. Ці діти повинні отримувати багато стиглих фруктів, меду, сахарози і т.п., а не цукерок й інших солодощів, які руйнують зуби та псують шлунок. У виняткових випадках можна зробити дитині ввечері перед сном теплий компрес на живіт.

Використано малюнки Дональда Золана.

Вперше опубліковано в електронному журналі “Дитина Вальдорф+” №2, 2013 р.

Продовження матеріалу читайте тут.