Що таке Ботмер гімнастика?  

Коротка розповідь про скандинавський спосіб Гімнастики Ботмера в контексті педагогіки Штайнера

 

Коли в 1922 році Рудольф Штайнер зрозумів, що потреба дітей у фізичному вихованні не може бути повністю задоволена за допомогою евритмії, перед Ботмером постало питання, чи може він займатися гімнастикою в школі.
Тоді перед ним було поставлено завдання розробити рухи, які б підтримували підростаючу дитину та молодь у їхньому прагненні до власного дорослого життя. Коли Ботмер звертався за порадою до Рудольфа Штайнера, то часто отримував у відповідь лише слово: «Радійте!».

Потім він придумав ряд вправ, які підійшли б для різного віку.
У перші роки навчання в школі дітям не потрібна якась особлива гімнастика,  ігри класного керівника стануть основою для дітей разом з евритмією, розпочатою вже в першому класі.
Для третього класу Ботмер розробив хороводи, де діти мали прийти із “зовнішнього світу”, знайти один одного та разом побудувати будинок. (Картина для оволодіння  фізичним тілом).
У четвертому класі хоровод змінюється  і стає важливо вже познайомитися з собою;  там говорять: я стою, я ходжу, я стрибаю, скочив на стіну, злетів на башню…

До періоду статєвого созрівання (або пубертату)

У п’ятому класі класичне грецьке п’ятиборство знаходиться в центрі з дисциплінами бігу, стрибків, боротьби, диска і списа.

Шостий клас має тему геометрії та Римської імперії, що в контексті гімнастики означає порядок, акуратність та дисципліну. Вправа «трикутник» входить у гру, а також палиці як допоміжні засоби.
У сьомому класі вступає великий ритм, а отже, починає застосовуватися та частина, яка у нас найчастіше асоціюється з гімнастикою Ботмера.

Період пубертату.

Вправи, які тут застосовуються, в першу чергу спрямовані на молодих людей, які досягли статевого дозрівання, які зараз явно починають змінюватися в бік своєї статі.

Хлопчики виходять на “фінішну пряму” і в той же час у них починають сильно рости кінцівки. Вони починають втрачати поставу і схильні ставати млявими, в той же час у них є схильність ставати сильнішими м’язово. Дівчатка в цьому віці теж сильно розвиваються. Вони більше розвиваються навколо стегон і грудей. Вони раптом стають жінками, на відміну від хлопчиків, які ще не стають чоловіками. У цьому віці також очевидно, що дівчатка переростають хлопчиків і нерідко можна побачити дівчаток разом з хлопчиками, які на кілька років старше.
В цілому можна сказати, що хлопчики розвиваються навколо плечей і кінцівок, а дівчатка – навколо грудей і стегон.

В антропософії говориться про земну зрілість молоді. У цей час Ботмер вводить вправи, де молоді люди повинні  падати і за допомогою ритму і дотепності знову вставати. Він також розробив кілька вправ, де використовував різні варіанти рухів для дівчаток і хлопчиків. Вправи для цього віку включають в себе: вдавлений трикутник, падіння в простір, падіння у точку, кругові петлі (sideways circling) і занурення (Sturtz).
Після пубертату. Коли статеве дозрівання пройшло, Ботмер виділяє вправи на ходьбу: ходьбу у вертикальній, горизонтальній і сагітальній площинах. Крім того, існують також вправи на трансформацію у висоту і в ширину, а також спрямовані вправи, такі як диск, спис, хвиля і рух до мети.
На останньому році занять (11 чи 12-й клас) молоді люди повинні бути готові вийти у світ самостійним шляхом, і тоді Ботмер вводить дві чисто медитативні вправи: купол і вправа з виміром (хрест), обидві з яких мають релігійний характер. Ботмер також був учителем релігії у вальдорфській школі, і це може бути помітно в багатьох вправах. Можна сказати, що Ботмер хотів показати, що вільна, чесна людина повинна бути абсолютно відкрита світу, і цими вправами він хотів залишити молодь духовно вільною та душевно чистою на все доросле життя.

 Приклади уроків ботмерівскої гімнастики в школі можна подивитися за посиланням

і ще тут.

Трохи про засновників:

Фріц фон Ботмер
Народившись в 1883 році в дворянській родині, у віці 12 років став пажем при баварському дворі. Його батько, дід та інші предки служили в королівському лейб-полку, а тому Фріц також отримав військову офіцерську підготовку. Характерові молодого Фріца фон Ботмера були притаманні дві якості:

  • сила волі і бажання подолати в собі всю інерцію і слабкість, а також
  • вихована радість і відповідальність за благополуччя своїх солдатів.

Брав участь у Першій світовій війні і двічі був поранений, а після другого разу залишив офіцерську кар’єру після закінчення війни.
Його мати вже контактувала з Рудольфом Штайнером і теософією, як тоді називали духовну науку. Тому Фріц був добре знайомий з антропософією і сам мав кілька бесід з Рудольфом Штайнером. 16 січня 1921 року, мабуть, можна охарактеризувати як переломний момент у його житті. Після тривалої перерви він прослухав лекцію Рудольфа Штайнера, в якій зрозумів, що у вальдорфській школі є духовне життя, якого йому не вистачало в інших навчальних закладах.

Ботмер також був головуючим колегії першої Вальдорфської школи у Штутгарті, який офіційно закрив її, коли нацисти заборонили існування закладів антропософської педагогіки у 1938 році. Це вразило його дуже сильно, і він помер від важкої хвороби у 1941 році.
Вправи Ботмера потім були майже забуті на довгі роки, поки Гретль Краузе (учениця Ботмера) і невістка Ботмера Альхайдіс фон Ботмер не почали тренування Ботмера в Штутгарті в 1966 році.

Гретль Краузе
Гретль була ученицею Ботмера в Штутгарті, і там познайомилася з гімнастикою Ботмера яка підтримувала її життя протягом багатьох років, оскільки вона вела згасаюче існування після закінчення війни. Вона приїхала до Швеції та скандинавських країн у 1966 році і до своєї смерті у 1991 році двічі на рік проводила курси, переважно в Ярні та Стокгольмі. Таким чином, саме вона мала найбільший вплив на скандинавський імпульс Ботмерської гімнастики.

Вона також обережно вказала на важливість спільного перенесення імпульсу, щоб мати можливість утримувати вправи вільними від індивідуальних особливостей. Це означало, що ми в Асоціації оботмерівської гімнастики Скандинавії маємо дещо особливе ставлення до імпульсу. Зазвичай вправи виконуємо разом і бажано по колу. Це означає, що ми виявили, що вправи можна виконувати в каноні, і що ви можете поєднувати різні вправи в гарні комплекси, і це допомагає також знайти спільний ритм і вільне глибоке дихання.

(підготував Горан Петерссон, вчитель Ботмер гімнастики в Швеції протягом більше 35 років)

 

Читати ще

Зустріч з Джоною Евансом

Про самопожертву, жертовність і силу під час війни.

02.01.2025 відбулася онлайн-зустріч з Джоною Евансом, (Джона К. Еванс, Керівник Духовної семінарії Громади християн в Канаді). Про самопожертву, жертовність і силу під час війни.

Всім бажаючим є запис зустрічі за посиланням тут.

Дванадцять священних ночей

Цей час є одним із найважливіших у році, що впливає не тільки на наше майбутнє життя, а й на все людство, і навіть далі – на духовний світ

Дванадцять священних ночей

Перша – з 24 на 25 грудня. – Час, коли свідомість рослин з’єднується зі свідомістю мінералів.

Друга – з 25 на 26 грудня. – Час кола 12 архангелів, з яких кожен є представником одного з 12 аспектів Христа і посеред яких у цей час перебуває Христос.

Третя – з 26 на 27 грудня. – Час пізнання пов’язаності людей і людства – кола людей.

Четверта – з 27 на 28 грудня. – Час, коли душі людей можуть більше зрозуміти одна одну й підійти одна до одної. Це час любові.

П’ята – з 28 на 29 грудня. – Сни цього часу мають більш соціальний характер.

Шоста – з 29 на 30 грудня. – Час, коли 9 обітниць блаженства в Нагірній проповіді можуть виявитися вельми дієвими і представляють 9 Христових імпульсів.

Сьома – з 30 на 31 грудня. – Час, коли добрі думки, почуття, слова й діяння особливо дієві.

Восьма – з 31 грудня на 1 січня. – Найсвітліший час духовного Сонця, а також час, коли найлегше вправлятися в пізнанні людей і самого себе.

Дев’ята – з 1 на 2 січня. – Час, коли можна спрямувати карму в усіх відношеннях на нові шляхи.

Десята – з 2 на 3 січня. – Час, коли людська підсвідомість і все те, що зазвичай сховане під маскою, особливо легко може бути підняте до ясності денної свідомості й істинно пізнане.

Одинадцята – з 3 на 4 січня. – Зазвичай одне тільки Я людини завдяки впливу Ангела-охоронця висловлює прагнення людини до добра, але астральне тіло при цьому автоматично дотримується старих (поганих) звичок. Але на Різдво особливо важливо, щоб не тільки людське Я, але також і астральне тіло знайшло схильність звернутися до добра. Це можливо завдяки впливу кола Архангелів на чолі із Христом посеред них.

Дванадцята – з 4 на 5 січня. – Час померлих, бо тоді особливо легко вступити з ними в контакт, підтримати їх добрими думками й почуттями.

(Тринадцята ніч, з 5 на 6 січня, завершує й об’єднує переживання всіх попередніх дванадцяти ночей).

 

«Дванадцять священних ночей є вирішальними для життя і долі усього майбутнього року. У цей час може бути закладений добрий зачаток нашого воління. Особливо вирішальним буде те, що робимо ми в ніч св. Сильвестра (новорічну). У ніч св. Сильвестра нас на кілька митей відпускає Дух народу. Те, що ми мислимо в цей час, охоплюється вищими Ієрархіями, і в цьому полягає сила здійснення».

Висловлювання Рудольфа Штайнера в передачі Герберта Гана

«Один правильний давній погляд, який варто лише правильно розуміти, свідчить, що з наближенням кінця цивільного року, коли настає час Різдва, настають ті дні, коли стає найінтенсивнішим найдуховніший вплив, який може бути здійснений на людину в земній сфері. Тож, можливо, саме у цей час, який упродовж багатьох століть був настільки важливим і суттєвим для людей (а в наші дні став не більш ніж «часом відповідних подарунків»), і ми також будемо, дотримуючись давнього душевного звичаю, шукати притулку в тієї, також давньої духовної влади, яка все ж таки ще може впливати на нашу людську долю, якщо ми дамо вплинути на нашу душу всій серйозності, що існує у ставленні духовного світу до світу людей».

З лекції в Дорнаху 7 грудня 1919 р., GA 194

Евритмічний проект «Ілюстрації».

Запрошуємо до участі

Презентація еврітмічного проєкту «Ілюстрації» відбулася  14 грудня 2024 року  під час роботи в Києві Про-семінару, керівником якого є Андрій Жильцов.

Еврітмічний проєкт «Ілюстрації», був зануренням в питання які поставили самі учасники Про-семінару, виходячи з їхніх знань, поглядів, досвіду та характерологічної схильності. А власне: про Дух часу, розвиток Я людини в епоху душі свідомої, духовні вправи і свободу. Проєкт «Ілюстрації» через особливу форму еврітмії доволяє поспілкуватися з собою способом пошуку висловлення внутрішніх питань і відчутів через тілесний рух та динаміку.

Перший крок для реалізації проєкту зроблено. Що буде далі?  

Продовжуючи проєкт хочу запросити всіх бажаючих доєднатися до курсу, що розпочинається 15 січня 2025. Це будуть заняття з гігієнічної евритмії групі для всіх бажаючих, а також ми будемо продовжувати роботу і з сценічною еврітмією та евритмічними ілюстраціями до лекцій, процесів, понять. Заняття відбуватимуться 1 раз на тиждень. На лівому березі. 

А також з лютого розпочнемо роботу з «Календарем душі» Рудольфа Штайнера. Протягом тижня самостійне опрацювання, 1 раз на тиждень у групі. Початок з лютого 2025.

Чекаємо всіх бажаючих!

 

   Контакти для запису:   E-mail:  d_natali@ ua.fm

+38 050 177 12 12 – телефон, Viber.

   Новини на сайті:  dytynawaldorf.com.ua

   З повагою Наталія Давидова.

П’єси та ігри в вальдорфській школі та садочку

Добірка за класами

 

 

Різдвяна вистава для дитячого садка

Вистава для дитячого садка


Маленька гра до пісні про святого Мартина

Гра для молодшої школи починаючи з 1 класу


Христофор

П’єса для другого класу


Матінка Земля – зерно та хліб

П’єса до свята врожаю (2/3 клас)


Бременські міські музиканти

П’єса для п’ятого класу


Різдвяна гра

До вашої уваги – одна з трьох ігор-вертепів “Різдвяна гра” для дорослих

 

П’єса «Три царі»

Різдвяна гра для дорослих

 

 

Пісні до Адвента

З посиланням на записи

 

Марія темним лісом йшла

Виконує Тетяна Удод

 

Пречистая Діва 

Виконує Тетяна Удод

 

Ось по безмірній гладині

Виконує Тетяна Удод

 

А в Бога, в Бога

Виконує Тетяна Удод

 

Адвент, Адвент

Виконує Тетяна Удод

Світла Паняночка

Виконує Тетяна Удод

 

Пентаграма голови в поєднанні з пентаграмою тіла

Концепція та демонстрація. Практика на досвіді мазей Еквісетум і Рубеліт

 

 

13.12.2024 відбулася зум-конференція за темою “Пентаграма голови в поєднанні з пентаграмою тіла. Демонстрація”, який провів Рольф Гейне *1960, Р. Н. Директор Академії антропософських медсестер в Антропософській лікарні Фільдерклінік на південному заході Німеччини, координатор Міжнародного форуму антропософських медсестер (IFAN), президент Міжнародної ради асоціацій антропософських медсестер (ICANA).

Лікування пентаграмою на голові Пентаграма є усталеною формою в мистецтві ритмічного введення. Особливо в поєднанні з кремом Аурум-Лаванда-Роуз він незамінний при серцевій тривозі, порушеннях сну і в тих випадках, коли самоорганізація втрачає орієнтацію на життєві сили.

Існують деякі проблеми зі здоров’ям, які дозволяють використовувати пентаграму на голові: ПТСР, мозковий туман, порушення концентрації уваги, втрата нитки думок, як відомо, з початку деменції.

Цей семінар є запрошенням для професійних медсестер, знайомих з RE та пентаграмою, відкрити для себе цю нову форму, яка розроблялася протягом одного року. Пентаграму на голові можна легко практикувати при догляді за собою. Тому ми також запрошуємо медичних працівників, які хочуть оволодіти пентаграмою та зробити свій внесок через самоспостереження.

Також ми поговоримо про Equisetum hyemale/Rubellit (Хвощ польовий / Червоний турмалін) як відповідну мазь для пентаграми на голову. 

ПОДИВИТЬСЯ СЕМІНАР

Світло в людині. Як пережити темряву

Діти, дорослі несемо свої вогники, співаємо пісні, гріємось біля вогнища теплим чаєм зі смаколиками, а зігріваємось світлом і теплом сердець і сердечок. Як це можливо? Звідки приходять ці сили? Як ми всі продовжуємо рух в цій суцільній темряві?

 

Темні часи настали. Холод у душу проник. 
Як їй зігртись?, – питаю,
Та натовп не чує  мій крик.
Вогник зловила очима.
Серце завмерло на мить.
Глянула – грає дитина,                                                                   
І світло від неї аж блискотить!
Очі підвожу до неба;
«Дякую, Боже, тобі!»
Що присилаєш на землю провісників світла у тьмі.

Злітає з дерев останнє жовте листя. Воно турботливо вкриває землю теплою ковдрою. І саме там, в землі, під ковдрочкою, засинають діти-зернятка, діти-цибулинки. Починається їх довгий-довгий сон. Навіть може здатися, що це смерть. Але це не смерть, це тільки сон.

Небо заволочене густими сірими хмарами. Іноді з них починають падати сніжинки. Пролітаючи, вони січуть обличчя холодно, гостро, боляче. Темрява огортає все довкола. Стоять чорні стовбури дерев. Дні стають коротші, ночі довгі, темні. Світла довкола все менше. Здається, що в цій темряві неможливо знайти шлях. Українці переживають темряву не тільки як прояв природи, а і як темряву всепоглинаючих подій і обставин  – без електроенергії, в укриттях,  під ракетними обстрілами. З кожним днем темрява стає все густіше і густіше, ніби простір-час-стан спресовуються. І скільки ти ще можеш так витримати? А ось так ти зможеш? А так ти ще витримаєш? Це може злякати нас, зупинити у тому, куди ми рухаємось. І постає внутрішнє запитання: як з цим впоратись? Як рухатись далі? Як пережити ці темні часи?

Виразний приклад – цьогорічне свято ліхтариків у садочку. В той день випав сніг, така втіха для дітей. Вони вдосталь насолоджувались снігом на прогулянці, і повернулись до групи мокрі і щасливі. В обід вимкнули електроенергію, і збирати дітей до свята прийшлось в умовах суцільної темряви, з ліхтариком у пошуках хоча б якогось сухого одягу. А ще додати обмеження на проведення масових заходів, розведення вогнищ у місті, постійна загроза ракетних обстрілів. І от – ми у лісі. Діти, дорослі несемо свої вогники, співаємо пісні, гріємось біля вогнища теплим чаєм зі смаколиками, а зігріваємось світлом і теплом сердець і сердечок. Як це можливо? Звідки приходять ці сили? Як ми всі продовжуємо рух в цій суцільній темряві?

Однією з надихаючих сил є добрі справи, які приносять користь іншим, спільна праця, волонтерство. В вальдорфській спільноті ще до війни, в цей період часу ми вишукували такі проекти, де б можна було проявити таке милосердя. А сьогодні навколо нас велика кількість цих можливостей. Наші щоденні життєві ритми (з прогулянками на свіжому повітрі, з творчістю і рукоділлям, з пізнанням нового в процесі навчання, з планами на майбутнє), безпосередні і щирі діти – все це наші свічечки. Постійна загроза втрати життя і здоров’я сильніше висвітлює наші щоденні свічечки. Якість життя стає більш яскравою, виростає цінність самого життя і з’являється потужна жага жити. В умовах, коли зовнішнє від тебе не залежить, важливим є ставлення до ситуації – не конфронтація, а повне прийняття. Наше прийняття співзвучно з «так», яке говорить Марія, коли до неї прилітає архангел Гавриїл. Вона ще не все знає, і не все може осягти, але говорить «так», з якого починається спасіння всього людства.

А от щирості і простоті прийняття можна вчитися у дітей, вони в цьому наші вчителі. Темрява, тривога, негода та інші зовнішні фактори сприймаються як даність, яка не заважає горіти внутрішньому вогнику і діти сміливо продовжують подальший рух у своєму розвитку.

 Водночас є і приємне відчуття від темряви, що пов’язана з війною. Відчувається піднесений стан від того, що все стало набагато глибше, духовніше. Як у перших християн під час гонінь, коли весь зовнішній світ був ворожий і зовні підступала смерть, а всередині народжувалось щось відверте, духовне. І попри всі жахи війни і болісні втрати, ми маємо також перенаправити свої почуття не в злобу і ненависть, а в людяність, яку треба зберегти і яку треба проявляти в конкретних справах, тут на Землі. І наша  пам’ять про ціну війни має бути не трагічною, а конструктивною – ми маємо пам’ятати не в жалобі, а в діях. Гарним прикладом є перейменування вулиць чи державних установ на честь полеглих героїв. Потужну надію нам дає концепція відбудови України, в якій на першому місті не гроші (!), а концепція і спільнота. Це може бути модифікація закладів освіти, які були побудовані ще за радянських часів за прикладом казарми, в’язниці, де не було простору для прояву жодної людської якості. Майбутня реорганізація має враховувати місця для  відпочинку, спілкування, спільного дозвілля. Звісно, що Україна в майбутньому – це мрія. Але мрія складається з маленьких кроків сьогодні. І діти, які сьогодні зростають в українських реаліях, мають особливу місію. Досвід, який вони проживають їм потрібний, щоб відбудовувати країну і змінити світ. Дійсно вражаючими є приклади, коли людина чи дитина втратили під час війни кінцівку і змогла пройти таку трансформацію особистості, щоб продовжити жити повноцінне, наповнене і щасливе життя. Такі метаморфози, коли людина змінює обставини і продовжує свій шлях далі надають сили. Неймовірними силами у війні проявляє себе і жіноцтво. Підтримка чоловіків за будь яких обставин – це потужне світло милосердя.

Збирає мито Осінь за дари…       
За теплі дні, за жолуді казкові,
за трепетні, розхристані вітри,
що крутять сиве листя у любові.
За карнавали у циганських спідницЯх,
за лакові каштани у долонях,
за сіре пір’я на кошлатих горобцях,
що ще човпуть старий достиглий сонях.
Збирає мито. За калúнову красу.
І за коралі, що лишила на шипшині.
За жовте листя. За мою косу.
За диво-квіти на моїй хустині.
За літо бабине. За пізній дикий мед.
За золото і мідь, що ваблять око.
За чари всі. І за картатий плед.
За павутину, що летить кудись високо.
Збирає мито. Що ж її віддам?
Хіба лиш ключик до живого храму.
Там вся любов. І смутку трохи там.
І безліч мрій серед мойого краму…

Людмила Галінська

 

 

 

Історія спіралі

З книжки “Шлях до Різдва. Збірка пісень до Адвенту та Різдва”

 

Передріздвяний час сповнений клопотом купівлі подарунків, підготовки свят і привітань. І нам, городянам великого міста, переповненого оманливим світлом реклам, так легко забути про справжнє значення цієї особливої пори: у тиші і внутрішньому спокої підготуватися до Різдва у власній душі, «запалити вогник» у собі. Проста форма «свята спіралі», як його ще називають, дозволяє зосередитись, заспокоїтись, повернутися до себе. Таке дійство приготування до Різдва бере свій початок у 1925 році. Вперше «шляхом спіралі» пройшли діти лікувально-педагогічного закладу «Зонненхоф» («Сонячне подвір’я»), що у Швейцарії. Із ялинових та соснових гілок вчителі та вихователі викладають велику спіраль. В центрі, на підвищенні, стоїть одна запалена свічка – як світло Різдва. Шлях починається майже в темряві. Діти, кожен зі своєю свічкою, по черзі проходять в центр спіралі до головної свічки, щоб запалити від неї свій вогник. На зворотньому шляху дитина залишає світло на землі. І поступово від подарованих «мандрівниками» вогників дорога світ лішає. Дуже важливо, щоб дорослі підтримували кожну дитину своєю увагою. В створенні відповідного настрою допомагає тихий спів, музика або спокійні вірші. В цьому можна побачити особливий образ: гурт супроводжує душу однієї людини, яка вирушає довгим темним шляхом у пошуку вічного світла. Хай таємниче переживання шляху до Різдва пробуджує у вас нові важливі думки. В християнській традиції спіраль є образом шляху людської душі до себе. 

Придбати книжку “Шлях до Різдва. Збірка пісень до Адвенту до Різдва”

gallery-image

Країна парних і непарних

Казка для першого класу

 

Колись давно жили маленький хлопчик на ім’я Ленс і маленька дівчинка на ім’я Лорі, які були приблизно вашого віку. Ленс і Лорі були найкращими друзями і любили грати разом. Щоранку, закінчуючи снідати, вони зустрічалися біля сараю Ленса, щоб спланувати пригоду на день. Іноді вони стрибали і гралися в копиці сіна в сараї або вдавали, що вони сироти і повинні жити на горищі Лорі. Але, безумовно, їхнім улюбленим заняттям було грати в гаю, який ріс біля сусіднього струмка.

Одного разу, коли Ленс одягався, він випадково почув, як його старші брати говорили про чарівну країну, яку можна знайти, перейшовши старий кам’яний міст і пройшовши стежкою, викладеною камінням. Ленс подумав, що було б дуже весело здивувати Лорі, взявши її в цю чарівну країну. Тож він схопив кілька свіжих чорничних кексів, поклав їх у мішок, запхав у кишені два яблука і побіг їй назустріч.

Завжди готова до пригод, Лорі взяла закуску, яку їй запропонував Ленс, і вони пішли. Пройшовши деякий час, двоє дітей натрапили на старий кам’яний міст. Не встигли вони перетнути міст на півдорозі, як Ленс зупинився, бо на протилежному березі він бачив лише купу кущів ожини. Вони начебто заволоділи всім, що було на виду! Звичайно, в них, здавалося, не було нічого магічного.

Подумавши, що стежка повинна бути якось захована серед кущів, Ленс схопив Лорі за руку і повів її на дальній бік мосту. Як тільки вони зійшли з мосту, густий клубок гілок ожини, здавалося, чарівним чином розступився і перед ними була стежка, викладена блискучими каменями, що вела в ліс.

Діти були настільки схвильовані цим, що відразу ж почали йти по стежці. Не встигли вони зайти надто далеко в ліс, як стежка відхилилася ліворуч і побачила, що їх ведуть на луг; найдивовижнішу галявину, яку вони коли-небудь бачили. Куди б вони не подивилися, то бачили кроликів, оленів і білок, що нишпорили навколо. А квіти та птахи були всіх кольорів, які тільки можна собі уявити. Але, мабуть, найдивовижнішим видовищем були дерева, які окільцьовували луг – замість зеленого листя на цих деревах були золоті листочки, які переливалися, як коштовності на сонці.

Подумавши, що це буде чудове місце, щоб перекусити, Лорі та Ленс сіли на золоту колоду й озирнулися навколо.

— Дивіться! — вигукнула Лорі. — Як дивно – куди не глянь, усе парами. Квітки ростуть по два до стебла, всі дерева ростуть парами, а звірята бігають поруч — по двоє. Цікаво чому?

Потім з-за спини два маленьких голоси відповіли їй в унісон: «Тому що ви, в Країні Парних. Тут ми ділимо все порівну, і ніхто ніколи не залишається один».

Лорі і Ленс підстрибнули на звук голосів. Коли вони обернулися, то побачили двох дітей, які були одягнені однаково і зі з’єднаними руками. «Хто ти такий?» — запитав Ленс, трохи розслабившись, побачивши добрі посмішки на обличчях двох дітей.

— Я — Тімоті Другий, а він — Френкі Четвірка, — запропонував вищий з двох. — А хто ти такий?

 

Ленс представився і Лорі, а потім попросив Тімоті розповісти їм про це дивне нове місце під назвою «Країна Парних».

Поки Тімоті і Френкі розмовляли, Лорі і Ленс виявили, що вони опинилися в країні, де все тільки двійками, четвірками або шістками. Діти завжди народжувалися близнюками, будинки мали двоє вхідних дверей і по два чорні двері, а на циферблатах їхніх годинників було лише 2, 4, 6, 8, 10 і 12. І, на жаль, у дітей дні народження були лише раз на два роки.

Почувши про Країну Парних, Лорі і Ленс пішли за двома хлопцями на край лугу, де стояв старий кам’яний колодязь.

— А що з цим колодязем? — запитала Лорі.
— Є тільки один колодязь.
— Так, це вирівнювальна криниця, — сказав Френкі. — Це єдиний одиночний об’єкт у всій Країні Парних. Це місце, куди ми кидаємо все, що залишилося лише одне, непарне. Бо ми ділимо все порівну, і якщо коли-небудь щось залишиться, ми кидаємо це в рівну криницю….

На цьому етапі запропонуйте дітям придумати речі, які вони знайшли б в Країні Парних (речі, які мають 2, 4, 6 і т.д. як частину свого складу). Також подумайте про речі, які у нас є, які довелося б викинути в колодязь наприклад, моноколесо лише з одним колесом… Потім можна закінчити розповідь.

Наприкінці свого візиту до Країни Парних Ленс і Лорі знайшли дорогу додому, виснажені, але наповнені історіями, які можна розповісти своїм друзям… Але хто б тоді міг їм повірити!

Звичайно ж, на наступний день Лорі і Ленс повинні були відвідати «Країну Непарних»!