Вступ
Епоха «Створення світу» проводилася у 3-В класі САТШ №203, у вальдорфській ініціативі «Явір».
Слід зазначити, що у самої паралелі також триває епоха створення — адже вона свою роботу розпочала у вересні 2017 року. Так само і діти в класі перебували в процесі налагодження стосунків, пристосовувалися до нової системи навчання. На момент епохи клас існував разом 3 місяці.
Клас налічує 18 учнів, з яких:
8 дітей навчалися попередні 2 класи у вальдорфських ініціативах;
2 дитини – в альтернативних школах;
8 дітей – у звичайних школах.
Гендерний склад класу: 14 хлопців і 4 дівчинки – «хлопчачий» імпульс відчутний в атмосфері класу.
Половині дітей 9 років виповнилося у першому півріччі 2017 року, іншій половині 9 виповниться у другому півріччі. Є діти, між якими різниця в рік. На кінець травня трьом найстаршим буде вже 10, а наймолодшому буде ще 8.
Отже, на вересень у Рубікон вступала дуже маленька частина класу.
Оскільки клас новий і більшість учнів не навчалися раніше за вальдорфською програмою, навчальний рік почався з епох, що могли б бути перехідними в процесі занурення дітей в іншу систему навчання, зі згуртування класу виїздами. Відчувалася потреба підготувати підґрунтя для благоговіння, сприйняття більш тонких матерій.
Тому спочатку були: епоха форм, писемність, математика, знову форми, і тільки в грудні розпочалося «Створення світу», яке тривало 4 тижні.
Актуальність теми
Усі діти проходять свій «Рубікон», і свідома та відповідна підтримка цього переходу у школі може бути надана завдяки епосі «Створення світу».
Зв’язок теми з професійною педагогічною діяльністю
Оскільки я є класним керівником, на даний момент 3 класу, ця тема напряму пов’язана з поточною та подальшою моєю діяльністю.
Особиста мотивація роботи над темою
Ця тема була непростою для мене і викликала багато питань: як саме вона може зацікавити дітей і підтримати в період Рубікону, що найголовніше вона має принести в життя дітей, які питання зародити.
Епоха завершилася, проте питання ще залишилися, і ця робота дає змогу пошуку відповідей, оформлення спостережень та висновків.
Також мої напрацювання можуть допомогти вчителям наступних класів у підготовці до своїх епох.
До того ж мої власні діти теж ще проходитимуть Рубікон і, базуючись на розумінні «Створення світу», я можу допомогти їм пройти цей шлях.
Теоретична частина
Вікові особливості
На дев’ятому-десятому році життя сила наслідування, яка утримувала дітей в райському стані раннього дитинства, значно слабшає, і дитина переживає це драматично, відчуває себе самотньою, покинутою. Оскільки вона більше не наслідує, то починає відчувати себе відділеною від братів чи сестер, від батька і навіть від матері. Виникає глибоке питання «звідки я?», що зовні може виражатися у питаннях до батьків, чи насправді вони її батьки, безлічі питань «чому?».
Р. Штайнер вказує, що цей вік особливо важливий у біографії людини, від нього залежить якість наступного життя. І розуміння важливості впливу людини, якій довіряє дитина, на проходження цього шляху, вимагає від людини, педагога зокрема, зрозуміти, що насправді стоїть за дитячим питанням, яке може виражати не зовсім те, що у неї насправді на душі, щоб дати правильну відповідь, знайти правильне рішення.
Проте правильність рішення напряму залежить від розуміння природи дитини.
Тож у віці 9-10 років відбуваються яскраві зміни у характері почуттів дитини, минає фаза безпосередньої дитячої фантазії, яка ніби захищала її від зовнішнього світу. Світ тепер здається ворожим і дуже гостро переживається його темний бік. З’являються страхи. Дитина стає критично налаштованою, прискіпливою до свого оточення. Люди, яких вона поважала, які стояли на п’єдесталі, падають найбільш низько. Від цього сама дитина почувається нещасною, і через ці почуття поводиться різко.
Змінюється ставлення до смерті – вона вперше переживається як проблема, викликає глибокі роздуми.
Дитина відчуває себе самотньою у протиставленні до світу, переживає протилежність «я і світ» – вона стає життєвою реальністю у сфері почуттів. Дуалізм стає лейтмотивом цього віку, проте дитина ще не робить тверезих висновків з такої позиції.
Згідно з Б. Лівехудом, якщо у 3 роки відбувається усвідомлення Я, а з 18 років – здійснення, то 9-10 років – це глибоке проживання Я, безпосереднє його сприйняття, яке надалі підсилюється і стає в пубертаті всеохопним змістом почуттів. Відокремленість власного Я від світу сприймається як глибока трагедія, несе відчуття беззахисності. Це переживання є причиною дій, спрямованих проти навколишнього світу, дій у сфері почуттів – тож зникає благоговіння, приходить критика оточення, яка надалі, дозрівши, стане самокритикою (після 18 років).
Також починається глибоке невдоволення самим собою, таким самимнедосконалим..
Б. Лівехуд зазначає, що педагогіка, спрямована на виховання повноцінної людини, має намагатися заздалегідь передбачити цю кризу десятого року життя. Перед тим, як зникне благоговіння перед людиною, воно має бути спрямоване на щось, що виходить за межі особистого. Дитина має відчути, що дорослий, якого вона поважає, сам визнає вищий авторитет. Вона має зуміти відчути авторитет свого авторитету.
Крім того, новий рівень відчуття «я — світ» потребує керівництва: формування ставлення власне до світу природи, і не через науковість, а через художнє проживання, і особливо до місця людини в ньому. Тоді, коли благоговіння перед окремою людиною зникне, дитина зможе перенести його на людину загалом, яка посідає своє певне місце у світі каменів, рослин і тварин.
Благоговіння шукає новий об’єкт. Воно має бути спрямоване на образи, які підносяться над буденно-людським. Якщо не спрямувати у правильне річище внутрішню потребу дитини в шануванні авторитетів, дитина звернеться до сумнівних ідолів теперішнього часу, що надалі призведе до розчарувань.
Тому в цьому віці приходять Старий Заповіт та міфологія, далі на уроках історії також ідеться про героїв, яскраві зразки розвитку людства, що гідні благоговіння.
Г. Кьопке у своїй книзі «Дев’ятий рік життя» каже про горизонтальну і вертикальну картини світу. Горизонтальна — де є минуле, теперішнє і майбутнє, звична нам картина, в якій минуле і майбутнє перебувають для нас у темряві, і те, що освітлено — тільки поточний момент. Коли діти у віці 9–10 років теж приходять до такого сприйняття часу, то відчувають напругу від цього обмеження, тривожність. Г. Кьопке вказує, що епоха «Створення світу» допомагає додати вертикальну картину — відчути єднання з духовним, із тим, що поза часом, сяйво свого існування.
У своїй роботі з дітьми він відповідав на такі питання: як надати спогадам таку форму, щоб вони привели нас до наших духовних витоків? Як пережити теперішнє — поглибити чуттєве сприйняття, щоб дитина переживала не тільки потік нескінченності, а й справжній момент духовного? Як ми можемо відкрити дитину майбутньому так, щоб вона з натхненням могла оволодівати своєю волею, яка йде до неї з майбутнього?
Він описує, що такі питання до дітей, як-от: де були всі речі, поки їх не створив Бог? Що означає тепло бажання? Як Бог створив світло? — вели дітей до переживання вертикальної картини, до витоку Світла, яке перебуває зовні, а також всередині; Світла, в якому виникає сутність дитини, в якому вона знаходить саму себе, своє «Я».
Через створення людини, якій Бог вдихнув своє божественне дихання, і воно пробудило Адама до життя, діти пережили власне дихання (а також сопіння, видихання, покашлювання і врешті спів) – тобто власну приналежність до духовного в теперішньому моменті.
Через історію про гріхопадіння, про відмову Бога прийняти людину назад у рай, але про можливість потрапити туди знову, якщо виконані земні завдання, йде імпульс формування вищого авторитету.
А питання про корисні результати зішестя з неба на землю спонукали дітей до питань облаштування, вигадування засобів праці, обробки землі – і далі втілення цього у землеробстві та будівництві, застосуванні своєї волі.
Тож Г. Кьопке каже про те, що поєднання горизонтальної та вертикальної картини світу веде до становлення дитини, дає відчути своє «Я» як щось, що дійсно діє у круговому потоці часу.
Книга Буття
7 днів створення світу, рай та гріхопадіння – основні віхи епохи. Тексти Книги Буття нескладно знайти. Проте текст давньоєврейською мовою у повному обсязі не є легкодоступним у просторах інтернету, що стало для мене несподіванкою і викликало запитання.
Крім того, виникла потреба зрозуміти, що стоїть за цими словами:
Bereshit bara Elohim et hashamayim ve’et ha’aretz.
Veha’aretz hayetah tohu vavohu
vechoshech al-peney tehom
veruach Elohim merachefet al-peney hamayim
Vayomer Elohim yehi-or vayehi-or.
|
Берешит бара Елогім ет га-Шамаїм ве-ет га-Арец.
Ве-га-Арец гайта тогу ва-вогу,
ве-хошех аль-пней тегом.
Ве-руах Елогім мерахефет аль-пней га-маїм.
Ва-йомер Елогім: єгі ор! Ва-єгі ор.
|
Це перші слова Книги Буття:
На початку Бог створив Небо та землю.
А земля була пуста та порожня,
і темрява була над безоднею,
і Дух Божий ширяв над поверхнею води.
І сказав Бог: Хай станеться світло! І сталося світло.
Значення слів давньою мовою мають свої інтерпретації, які, зокрема, розкриваються у «Тайнах біблійної історії створення світу» Р. Штайнера, а також на інтернет-порталах, де навіть із медичної точки зору це інтерпретується як процес зародження людини.
Нижче наведено уривки досліджень, яких виявилося забагато і які неможливо осягнути поспіхом і за короткий час:
«Для вираження взаємозв’язку між духовним началом Елогімів та стихіями Біблія вживає дещо дивне слово: «Ruach Elohim m’rachephet»*. Це дивне слово ми маємо детальніше розглянути, щоб зрозуміти, яким чином дух Елогімів проникав у інші елементи. Це слово «racheph»** ми зрозуміємо лише тоді, коли, так би мовити, залучимо на допомогу все те, що в ті часи проходило через душу під час вимови цього слова. Коли кажуть: «Дух богів ширяв над розходячимися масами речовини» або «над водами», то цим, власне, ще нічого не сказано. Тому що правильне тлумачення цього дієслова racheph ми отримаємо лише, якщо уявимо собі — я мушу вдатися для наочності до досить грубого образу, — як від курки, що сидить на яйцях, виходить тепло, яке зігріває їх. І якщо ви уявите собі вплив цієї теплоти, цих теплових променів, що йдуть від курки до яєць, щоб довести їх до дозрівання, тоді ви зрозумієте значення того дієслова, яке вжито тут у Біблії з метою повідомити нам, що, власне, творить Дух у тепловому елементі. Звичайно, було б абсолютно неправильно сказати, що Дух Елогімів «висиджує», тому що тут не мається на увазі те, що ми сьогодні розуміємо під цією сприйманою зовнішніми почуттями діяльністю «висиджування», а скоріше мається на увазі активність випромінюваного тепла. Як від курки випромінюється тепло, так Дух Елогімів випромінювався через теплову стихію в інші стихії — повітряну та водну. Якщо ви все це уявите собі, то отримаєте картину того, що мається на увазі словами: «І Дух Елогімів висиджував над масами речовини, над водами». (GA 122)
«Елогіми своїми космічними роздумами відтворили в тоху-ва-боху поділ на два елементарні стани. Одне прагнуло вгору, щоб перетворитися на пару, — це водне в переході до газоподібного; інше мало схильність виливатися вниз — це водне, яке, стаючи все густішим, згущується в одну масу. «Боги відокремили воду, що над твердю, від води, що під твердю, — і стало так».
Це, можна сказати, навіть ідейний поділ. У давньоєврейській мові тут стоїть «rakiah», а в латині — «firmamentum». Це слово аж ніяк не означає поділ саме на дві сили різного спрямування.
«На початку творіння Елоїми відокремили повітря від води. Потім вони здійснюють поділ усередині самого водного, відокремлюють те, що ми тепер називаємо водою, від… нового ступеня ущільнення, від твердого».
«Далі твердь із себе самої породжує, як повторення, рослинне. …Прояв рослинного в так званому третьому дні творіння є… повторенням у твердому елементі того, що вже було на давньому Сонці, є ніби космічним спогадом. У космічному роздумі Елогімів відновилося те, що було на стародавньому Сонці в газоподібному стані; тепер це виявилося в твердому стані, у воді, у рослинності… але ще не індивідуалізувалося, як тепер. …Тоді існували лише групові душі рослин». Сказане в Біблії: «І породила Земля зелень, траву, що сіє насіння за родом своїм…», — слід розуміти так: згідно з родом, родоподібно, «…тому що все існувало в образі групових душ… а не індивідуально, як тепер. … З космічно-мисленнєвої діяльності виростали форми родів… душевно-групове рослин».
Тваринний світ з’явився на давньому Місяці лише тоді, коли виділене сонячне стало діяти ззовні. Земля могла повторювати лише те, що раніше було створено з єдності. Тому нові сили Елогіми своїм космічним мисленням виливають із небесного простору. З земним буттям поєднується космічне — виникає тваринний світ (5-й день творіння).
Слово «rakiah» — твердь — містить у собі щось активне, пробуджувальне. «І більш точна філологія виявила б, що в цьому слові приховано саме те, на що тут вказується, а саме, що Елоїми збудили в елементарних масах речовини щось, порівнянне зі збудженням у частинках холодних фігур, коли звук приводить їх до ладу».
«Думка Елоїмів творить, створює і формує істот».
Багато сил було витрачено на тлумачення днів творіння, бо Сонце було створено на 4-й день; при цьому слово «jom» перекладається як «день». Але «jom» — це сутності, подібні до «еонів» гностиків. Це Архаї. «Коли Елоїми своїми вищими впорядковувальними силами створили світло, то вони на своє місце поставили «jom», тобто перших Духів Часу, Архаїв». Усього їх було сім. Коли виступив перший із них, то з цим було пов’язано «Ereb» і «Boker». Це не «вечір» і «ранок». «Ми повинні сказати: і був «Ereb», тобто заплутане, безладне, і став «Boker», тобто порядок, або впорядковане».
З цих досліджень я взяла для себе, що Елогіми – це Духи форми (у множині), які діють ззовні в центр і з центру назовні, що схоже на поточний стан дітей у Рубіконі – вони вже не безумовно сприймають світ, але ще не виражають себе через волю, а сприймають вплив світу і дають на нього свій чуттєвий відгук.
Тепло – як основа творіння.
Імагінативні переживання для проведення живопису.
Практична частина
Як було зазначено вище, епоха «Створення світу» в 3-В класі САТШ №203 розпочалася 27 листопада 2017 року і тривала до 22 грудня. За цей час було пройдено уривок з Євангелія від Йоана «Споконвіку було Слово» та 7 днів створення з Книги Буття. Кожен день створення супроводжувався живописом. Записувалися дні у великих зошитах, куди потім вклеювалися художні роботи. Записи були не скорочені – так само, як і в Книзі Буття. За тиждень до епохи ми почали співати пісню «Любо у злагоді жити», щоб потім продовжити цей спів на івриті. Стіл сезону був аскетичним, але святковим: велика металева менора, 7 воскових звичайних довгих свічок, білосніжна тканина на синьому тлі. Далі, після кожного дня створення, на столі з’являлися кольорові тканини за кольорами райдуги, і на 7-й день стіл грав шовковою веселкою.
Оскільки час епохи припав на Адвент, то в ритмічній частині це підтримувалося різдвяними піснями, додаткових свічок не було – адже настрій епохи сам собою відповідав настрою Адвенту.
Епоха Створення світу складається з:
- Ритмічної частини;
- Навчальної частини;
- Розповідної частини;
- Живопису.
Основою розповідної частини була книга Я. Штрайта «І постало Світло».
Збір матеріалу
Робота над епохою почалася зі збору матеріалу, консультацій з вчителями. Тож велику подяку хочу висловити вчителям «Софії» Наталії Вакуленко, Тетяні Галенко, вчителям з Дніпра, зокрема Ользі Сердюк, людині, що вміє надихати — Ірині Шастал, подяка Ользі Сушко, Олені Єщенко, Лесі Музиці, Лесі Музиченко, Олегу Паустовському та своїй помічниці Авраменко Наталії.
Тож завдяки цим 10 людям для епохи я мала:
- Зошит епохи учениці 3 класу
- Вислів івритом
- Єврейські пісні та танці
- Надихальні ідеї для ритмічної частини
- Знання про Слово — Логос
- Промальований живопис на всі дні створення
- Окрему художню роботу крейдами для частини зі створення тварин
- Різний досвід із проведення цієї епохи і різні акценти в ній
- Український переклад Я. Штрайта «І постало Світло» та електронну версію «Шестиднева» Р. Штайнера
- Видатну менору
- Красивий стіл сезону
- Довгі сірники для каміна
Я завела окремий робочий зошит з епохи, де збирала навчальний матеріал: вислови, слова з Книги Буття, техніку живопису, пісні — він допомагав бачити матеріал з епохи суцільним полотном.
Щодо духовного наповнення епохи я перебувала в темряві. Г. Кьопке тоді не осів у моїй голові й зовсім забувся. По класу було видно, що в Рубікон вступила невелика частина. Як подати матеріал, щоб він був співзвучний дітям, основна маса яких — хлопці? Щоб виник резонанс із їхніми внутрішніми питаннями, які є не у всіх? Як гармонійно підтримати ритмічною частиною епоху? Яким може бути її відлуння в інших предметах? Наскільки вільно можна поводитися з таким важливим текстом, якщо розглядати його ще й в аспекті української мови? У якій послідовності запалювати 7 свічок і чи є в цьому порядку особливий сенс? Наскільки сильним має бути благоговіння перед епохою, як його створити?
Ці питання мучили, породжували тривожність, адже було неприємне відчуття, що треба робити крок у невідомість. Тож із цими непростими почуттями почалася моя епоха.
«Споконвіку було Слово»
Мене хвилював цей вислів, його суть. Також він резонував із тим, що відбувається в класі – адже буквально у словах дітей стала регулярно з’являтися грубість, навіть нецензурність, і звісно це відбивалося на атмосфері, і сам процес створення колективу також ще тривав. Хотілося дати дітям відчуття сили творення. І не тільки словами – адже мова йде про Логос, тож тут і думка, і намір, ідея, бажання – те, звідки починає рух творча сила.
Перший день епохи. Красивий стіл сезону з білосніжною шовковистою тканиною та менорою, що виблискує сріблом і має ауру старовинності, в якій сім довгих воскових свічок.
Я вдяглася у гарну світлу сукню, щоб підкреслити, зокрема для себе, особливість цього дня.
Клас зміни помітив, але шум та рухливість були, як зазвичай. Тож благоговіння було лише в мене, як і хвилювання.
Урок почався зі звичайної ритмічної частини: співали «Марія захотіла світом помандрувати», танцювали «Любо у злагоді жити», обплескали тіло, пробуджуючись, пройшли вервечкою один повз одного, рецитували «Січень січе», працювали з м’ячиками під скоромовку, грали на флейті. Коли діти сіли за парти, настав час переходити до головного.
— Що було, коли нічого не було? Не було ось цього і цього… і того…
— Нічого!
— Яке ж воно – ніщо?
І діти почали давати відповіді, і виникло питання: чи темрява – це ніщо? І якщо був космос – то він щось чи ніщо? Щось має бути!
Пролунали вислови про Бога. Один з учнів сказав це скептично – мовляв, зрозуміло, це ви до Бога ведете і таке інше… Але решта, на щастя, не підтримала його настрою.
Я розповіла дітям про найдавнішу книгу людства, про книгу, яку знають майже всі люди, і багато хто її читав. І що в ній ось так говориться про те, що було на початку. Я відкрила текст і прочитала: «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово…» Потім попросила дітей повторити це за мною. Далі ми почали говорити про Слово – чому воно таке важливе, що воно створює? Ми домовилися, що діти зараз можуть говорити що завгодно, але коли я кажу «Слово», вони зупиняються. Тож почали – спочатку діти невпевнено шуміли, я попросила сильніше, і вони почали гучніше й гучніше розходитися. «Слово!» — діти зупинилися. Кілька не змогли і «вилетіли». Тож ми зробили висновок, що слово ще треба чути, і це не всім вдається. Так ми робили кілька разів.
Створювали безлад, який переставав бути безладом, коли звучало «Слово». Потім перейшли до того, чи «слово» — це тільки те, що ми вимовляємо? Тепер безлад припинявся на мій жест руки. Потім — тільки на погляд. Потім попросила дітей самим показати слова без слів — і вони зорієнтувалися і почали показувати жести «стоп», «Ок», підняту руку в значенні, що є питання. Потім я роздала кожному великий красивий червоний зошит, вони його прикрасили та підписали. І в зошиті ми записали: «Споконвіку було Слово…».
Розповідна частина: Я. Штрайт, про Михаїла, змія, верхній та нижній світи.
Цього ж дня був урок живопису. Дітям роздали всі фарби, і вони мали зобразити той безлад, який ми переживали під час головного уроку. Безлад, у якому є всі гарні кольори, але коли вони одночасно — то це хаос. Як і наші слова — кожне має сенс і звучить красиво, але коли одночасно — то безлад і хаос.
Діти з великим натхненням робили цю роботу, були повністю нею захоплені. Коли на малюнках уже все було брудно, ми дійшли до того, що Бог за цим безладом теж спостерігав, бачив його: ми це виразили в тому, що по центру малюнка вибілили тонку смужку і поклали в неї сяючий лимонний. Так почалася епоха.
Ритмічна частина
Хотілося ще працювати з безладом і формою. А також підтримувати відповідне проживання Днів створення. Тож ритмічна частина організувалася так:
«Об’єднання словом»
Діти рухалися довільно класом, потім я просила: станьте разом ті, у кого є один брат чи сестра, у кого два, у кого три, у кого більше, і у кого немає рідних братів та сестер. Здіймався шум, діти спілкувалися, гуртувалися і врешті організувалося 5 груп. Стало тихіше. Кожна група розповіла, як вони з’єдналися, і я питала, що саме спонукало нас, розрізнених, з’єднатися, ведучи до слова – як до сили об’єднання.
Домашнім завданням було теж знайти питання, за яким ми можемо з’єднуватись. Кілька уроків ми грали в це – збиралися за улюбленими кольорами, їжею, подорожами до моря і гір, і у дітей був відгук.
«Світло і темрява»
Ми домовились, що діти ходять довільно, але на слові «День» у них очі відкриті, а на слові «Ніч» закриваються. А на слові «Слово» всі завмирають. В класі вимкнули світло. В цю гру діти також із задоволенням грали майже епоху. Розвиток гри надалі був – зібратися наосліп разом у коло. На рухливих іграх підтримували переживання грою в «Бабу Куцю».
«Розділення вод»
Діти стояли у струмочку, спираючись долонями на долоні свого партнера, і, відштовхуючись один від одного, немов хвилі, відхилялися назад і знову природним чином з’єднувались. По черзі крізь струмок проходили діти, і «води» перед ними розходилися. Танок «Хіне ма тов ума наїм» — як переживання мови івриту і об’єднання танцем.
Перший день створення: світло і темрява
Пісня «Любо у злагоді жити» почала звучати на івриті: «Хіне ма тов ума наїм». Ускладнився танок. Новий поворот діти прийняли з цікавістю. Об’єднувались через слово, орієнтуючись на питання, які діти готували як домашнє завдання. Зробили далеко не всі, тож вигадували на ходу. Потім грою у світло і темряву ми перейшли до першого дня створення. Пригадали попередній день. Рецитували «Споконвіку було Слово».
Згадавши першу книгу людства, я сказала, що вона була написана давніми словами, і починалася вона так — і перейшла до вислову «Берешіт бара Елогім». Потім те саме українською — перший день створення. Але без акценту на тому, що це одні й ті самі слова. Я запалила першу свічку з 7-ми довгими сірниками. Свічка довго не запалювалась, і приємно було почути з класу самокритичне: «Може, це тому, що ми гомонимо дуже?».
Свічка горіла, і діти переписували з дошки в зошити текст із Книги Буття. Наприкінці уроку свічку загасила красивим гасничком. Розповідь була з книжки «І постало Світло». Але текст не дуже гармоніював з почутим, адже в ньому йшлося про бурління і кипіння.
Наступного дня на столі сезону з’явилася червона шовкова тканина. А на головному уроці, несподівано для дітей, був живопис — після ритмічної частини, гри на флейтах, рецитації «Берешіт бара» та тексту, записаного в зошиті, а також пригадування попередньої розповіді.
Перед дітьми я змішала всі фарби в одній банці — щоб вийшло те, що попереднього разу вони змішали на папері, тобто безлад, а не просто темрява. В хаосі з’явилося світло. Але спочатку ми покрили свої аркуші ледь рожевим карміном — адже все, що створював Бог, він створював з любов’ю. І всі подальші роботи ми робили на фоні дуже легкого карміну — щоразу згадували про любов при створенні.
План занять. Дні створення
Надалі план занять виглядав так:
- Ритмічна частина, танець «Хіне ма тов уманахім», який поступово ускладнювався.
- Гра на флейтах — різдвяні пісні
- Згадування попереднього дня та історії
- Рецитація «Споконвіку було слово», «Берешіт бара Елогім» та попередніх текстів.
- Повторення за мною нового тексту, запалення свічки відповідно до Дня створення.
- Коротке обговорення почутого, питання дітям.
- Запис у зошит тексту або живопис.
- Розповідна частина.
Свічки я запалювала зліва направо, але 7-му свічку, останню, залишила в центрі, тож центральна була запалена останньою. З четвертого дня створення ми перестали рецитувати все написане, адже в повторенні всіх текстів не було енергії, діти «розповзалися». Тож залишили тільки «Споконвіку було Слово» та «Берешіт бара Елогім» і український його переклад.
Як проходили наступні дні і які основні питання там були:
Другий день створення: небесна твердь
На ритмічній частині ми грали у світло-темряву, яку діти хотіли ще пережити, а також у води, що розходяться: пари ставали у струмочок і, відштовхуючись одне від одного руками, розходилися. Учні по черзі йшли крізь такий «струмок».
Рецитували «Берешит бара» і все записане. Потім я прочитала про новий день і запалила вже дві свічки.
Питання дітям: яке ж було небо, якщо воно було «твердю»? Яке тоді було все інше? Записували текст.
Наступного дня — живопис на головному уроці.
Третій день створення: суходіл та рослини
Стало відчутно, що рецитація всіх текстів іде заважко. У ритмічну частину повернулися ігри з мішечками, скоромовки. До цього дня нічого активно рухливого не було в цій частині. Благоговійність змішалася із закам’янілістю, і настав час її розрухати.
Танець «Хіне ма тов у-ма наїм».
Запалення третьої свічки, запис частини тексту в зошити – адже текст довгий. Питання було про ярину, що воно таке.
Цього ж дня на іншому уроці був живопис. Діти були вражені тим, як з’являлася земля серед вод, як із неї виростали дерева і ставали зеленими; звучали фрази: «У мене справжня картина!»
Наступного дня продовжували записувати текст. І вже детально говорили про ярину – що це однорічні рослини, які навесні проростають, а восени дають плід. Що під цим часто мають на увазі хліб: жито, пшеницю. Що для когось Бог це вже готував.
– Для людини! – казали діти.
– Так, але її ще власне Бог не створив. Чи створить?
Говорили про насіння «за родом його» – що це означає. Діти казали, що з яблуні тільки яблуня виросте, з іншого дерева також тільки таке саме.
Четвертий день створення: світила
У цей день не було розмов та питань. Хоча було б доречно поговорити про місяць, рік — як вони пов’язані зі світилами.
На ритмічній частині це було підтримано рецитацією вірша «Січень січе, лютий лютує». Основна робота була з переписування текстів, що зайняло два дні.
Живопис: виявилося, що дітям складно вибілювати — адже місяць і зорі потрібно було вибілити. Очевидно, зворотний процес від заповнення простору має інший душевний жест.
П’ятий день створення: риби і птахи
Вперше мова пішла про душу живу. Діти звернули на це увагу. Ми почали читати по черзі написане в зошиті, і це концентрувало дітей, вносило сенс у письмову роботу.
Живопис: так само було складно вибілювати риб і птахів, і деяким дітям складно було зрозуміти, як їх шукати у вигинах хвиль та хмар.
Шостий день створення: тварини
Шостий день я умовно розділила на дві частини, щоб зробити окремий акцент на тваринах.
Розповідь Я. Штрайта дала гарні питання щодо того, що багато тварин вже були схожі на людей, мали окремі їхні якості чи можливості: рівно стояти сурикатам, мавпі бути вправною в руках…
Малювання: цього разу це був не живопис, а малювання восковою крейдою. Ми зобразили буйні ліани, немов тропічний ліс, і в цьому ландшафті потрібно було знайти тварин, їхні абриси. Не ландшафт навколо тварини, а тварина — як гармонійна частина ландшафту.
Виділилося кілька дітей, які з захопленням вишукували найрізноманітніших тварин, а також ті, які зовсім не могли зрозуміти, як це зробити.
Шостий день створення: людина
Питання, які обговорювали з дітьми: кому Бог казав «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою»? Кого він називав «ми»? Як Бог казав раніше? Над ким дав панувати людям? Кому ще він казав «плодіться і розмножуйтесь»? Навіщо? І що це означає — щоб стало всіх більше? Щоб все живе могло створювати інше живе, немов Бог? Що він дав тоді на їжу людям (а мова йшла тільки про дерева і ярину)?
Діти з захопленням слухали історію, де Бог вдихнув у людину свій подих.
Живопис: для багатьох дітей став хвилюючим. Адже спочатку на папері піднімалися знизу вгору смуги червоного, жовтого, синього. І багато хто сприйняв заповнений аркуш як кінець роботи. Але потім пруський синій почав робити дуги всередину роботи. Знизу аркуша вгору. Потім по боках…
— Бачите, що виходить?
— Що? — не зрозуміли діти.
І раптом хтось:
— Це ноги людини з’явилися! Ой, як же я хвилююся!
Більша частина насправді вже сформувала ноги і тулуб, але ще не бачила людину. І один за одним дітям почало це відкриватися, що принесло нове дихання в живопис.
Сьомий день створення: відпочинок
Питання до дітей: що робив Бог у цей день? Відпочивав! – відповідають діти. А чому це як окремий день описано? Що це за відпочинок, про який йдеться? Що він ще в ньому робив? Благословляв, освятив…
Живопис: малювали райдугу, де змішані кольори давали нові кольори. «У мене райдуга!» – щиро раділи діти грі фарб.
Розповідь була про Адама і Єву, про те, як вона милувалася садом, як їм було радісно вдвох.
Надалі епоха трансформувалася в українську літературу. Останній тиждень чверті минав у завершенні попередніх справ, у підготовці до свята «Коло Різдва».
Ми почали досліджувати прислів’я та приказки: спочатку про тварин, потім про людей – і вирішили їх підготувати до свята, щоб на заході продавати гостям як передбачення на наступний рік. Тож виписували їх якнайкраще на смужках паперу.
Далі до написання прислів’їв долучилися родини, тож ми написали і зібрали близько 150 «передбачень», багато з яких обговорили і обіграли.
– «Хто мало знає, той багато говорить» – про кого це прислів’я?
– Це про нас! – радісно відповідає клас.
Домашні завдання
У зв’язку з тим, що швидкість письма дуже різна в класі, домашнім завданням зазвичай було дописати те, що було на уроці. Також оформити рамкою текст. Після створення птахів і риб діти мали написати, яких власне тварин і птахів вони знають – і діти принесли багато екзотичних назв.
На епоху припало свято Миколая, тож ми після уроків замість домашніх завдань замішували тісто, наступного дня розкочували та вирізали пряники, потім загортали їх у папір, перев’язували стрічкою.
Наприкінці епохи завданням було дізнатися і записати прислів’я про тварин і людей, потім це вже стало завданням для всієї родини.
Вигнання з раю
Піднесений настрій Різдва змінив плани щодо переживання вигнання з раю – хотілося зупинитися на створеному світі та безтурботному житті Адама і Єви в раю.
Тож було вирішено перенести цю подію на початок нової чверті, на січень. До того ж батьки з виставою «Вигнання з раю» також будуть готові її показати в той час, що органічно підсилить проживання дітьми цієї події.
Хочеться до цього епізоду Книги Буття підійти більш свідомо і дати дітям можливість зв’язатися з майбутнім, звернутися до волі, до натхнення досліджувати життя на землі, створювати його власними руками.
Виступ
Епоху завершувало загальношкільне свято «Різдвяне коло», де ми декламували «Берешіт бара Елогім» та його український переклад, танцювали й співали «Хіне ма тов ума наїм», грали на флейтах та співали різдвяні пісні. Тож частину епохи винесли в люди і впоралися з цим.
Підтримка епохи в інших уроках
Рукоділля
Протягом епохи ми в’язали шапки. Особливий елемент одягу людини, який дуже пов’язаний з нею особисто, з головою, з думками… Розповідала дітям про ставлення до шапок раніше, про ідентифікацію шапки з людиною – навіть одружити з шапкою могли, якщо людини не було, немов вона присутня тут. Тут теж художньо підходили, опрацьовуючи перехід від світлого до темного.
Ліплення
До цього часу ліплення з глини не відбувалося. Тож цей урок також став для класу відкриттям. Ми ліпили кулю – як майбутню основу всього. Ліпили одночасно дві кулі двома руками – на епізоді створення світил. Також планету, яка тягнеться до того, хто її створив, – і наступним кроком уже яйце, також як символ майбутніх створінь, що у світі з нього, з цієї форми, народжується нове. І в овальній формі класу ще треба багато вправлятися.
Висновки
Протягом епохи у мене продовжували виникати питання, які ще задачі вирішує епоха, адже сутнісних, глибинних переживань вона де-не-де торкається, а інша частина роботи доволі технічна.
Вправляння в рецитації – після третього дня воно вже стало камінням, а не хлібом. Тим паче, що це було хорове декламування, а не зважена рецитація. Тому ми залишили тільки «Споконвіку було Слово», «Берешіт бара Елогім» та його український переклад.
Вправляння в письмі – перший час діти дійсно уважно писали, але потім почали робити це неуважно, розмовляючи при переписуванні. Це призвело до їхніх помилок і навіть моїх на дошці, бо я відволікалася на дітей.
Для підвищення уваги я іноді лишала деякі слова недописаними, і було цікаво чути: «Тут не все!» – добре, що помітили. А що ж тут має бути? Яке слово? Це була кінцева фраза всіх днів: «І був вечір, і був ранок, день (перший, п’ятий, шостий)».
– А який це день? – питав хтось. Я пропонувала знайти відповідь самому. Адже у підсвічнику є запалені свічки. А на столику – певна кількість тканин. Це не враховуючи того, що на попередній сторінці можна прочитати, який був день. Звісно, дітям я цього не казала, лише чекала, коли самі зорієнтуються.
Також при вклеюванні малюнків було видно, хто не увімкнений: «Куди це клеїти?»
– А про що малюнок? Про який день йдеться? Де цей день у тебе описаний?
Часто діти перепитували – чи є крапка в кінці речення, чи це просто цятка на дошці. Це був привід звернути увагу, з якої букви починається наступне слово, адже в цьому є підказка, кінець то речення був чи ні.
Рецитації мало сенс приділити більше уваги, пережити настрій тексту, характер вимови, тягучість. Щоб вона від говоріння вголос перейшла на інший рівень якості, а до того – на інший рівень свідомості, і для цього вистачило б тільки «Берешіт бара Елогім», наприклад.
Щодо переписування текстів – велике питання залишилося, чи має сенс переписувати дослівно вірші з Книги Буття. Адже діти плутаний текст не розуміли й не зв’язувалися з ним. Можливо, краще було переказувати своїми словами й записувати вже цей переказ разом. І вправлятися письмово на прислів’ях та приказках, наприклад.
Не всі учні зрозуміли, що переписувати з дошки можна довгим рядком – вони ніби фотографували дошку і розташовували фрази, як у мене, хоча ширина їхніх зошитів була зовсім іншою. Тож цей момент потребує окремої уваги.
Постало питання, що робити з помилками, із загубленими словами та фразами. Перевіряти під час уроку зошити тих, хто все переписав, виявилося непросто – це займало багато часу, і встигнути уважно передивитися все не виходило.
Тож із четвертого чи п’ятого дня ми почали читати переписане вголос – кожен у себе в зошиті, по черзі. Увага підвищилася. Також читала текст я і перепитувала в учнів, які мали слідкувати за мною у своїх зошитах, чи тут велика буква у всіх, чи є кома…
Рамки до текстів давали можливість підтримати малювання форм, проте, коли я вела свій власний зошит, виявилося, що дрібні елементи на великих паперових просторах неприємно втомлюють руку і ніби стискають усередині. Зрозумівши це, просила дітей робити рамки не одразу після писання, а як домашнє завдання – проте, озираючись назад, я б робила це блоковими крейдами, згідно з кольорами райдуги.
Діти мого класу дуже просунулися в живописі – адже більшість із них не живописали в попередні шкільні роки, дехто навіть боявся «малювання», і зараз рівень володіння фарбами відчутно виріс, сміливість і вправність рухів теж.
В останній день чверті учень озвучив, що «Ор» – це «світло!». І це було відкриття для класу, адже раніше не звучало ідей, що насправді текст давнім івритом та українською – про одне й те саме.
Те, що свічок стільки, скільки днів створення, деякі діти теж помітили наприкінці епохи. І що тканин на столі сезону також стільки ж.
До речі, сірники біля каміна треба запалювати далеко від столу сезону, адже сірка може легко відлетіти на тканину. А свічки варто заздалегідь припалити, щоб легше займалися.
Приємно було почути, що в кінці знову виникло питання в класі: що було спочатку? Чи було щось до Бога? З’явилися питання щодо вислову «Споконвіку було Слово» – теж у кінці, намагання розібратися в структурі цієї фрази, адже вона непроста.
Зазвичай найбільша увага класу була на розповідях Штрайта, діти з благоговінням їх сприймали і добре переказували. Проте на початку епохи розповідь і текст із Книги Буття важко зіставити, адже Я. Штрайт пише про бурління і кипіння, про жар і тепло при створенні, а в тексті Книги Буття це зовсім не фігурує.
У грі «Об’єднання словом» хотілося б поставити більше сутнісних питань, які допомогли б також побачити ситуацію в класі. Наприклад, хто любить, коли в класі шумно, чи кому подобається, коли інші до нього добре ставляться і т. ін. – щоб діти побачили збоку, що вони всі хочуть жити в добрі.
По завершенні епохи спочатку хотілося зробити висновок, що вона пройшла зарано – що аж у 4 класі вона була б актуальною. Бо резонансу з внутрішніми питаннями дітей не відчувалося, що діти пережили своє «Я», свою божественність, минуле та теперішнє.
Проте за деякий час прийшло відчуття, що є посіяні зернята, які потім будуть проростати, і до них можна звертатися у слушний момент.
Те, що епоха пройшла в грудні, а не на початку навчального року, для мого класу було добре.
Зошити – якщо ми оформлюємо тільки 7 днів створення, то має сенс зменшити в них кількість сторінок.
Щодо завершення роботи в зошитах: частина дітей цієї чверті хворіла, відвідування школи було нерегулярним, і окремі зошити так і залишилися недописаними, окремі живописні роботи були відсутні. Я не знайшла часу і простору з кожним промальовувати його пропущений малюнок. Діти, які мають складнощі з письмом, також не завершили письмову роботу. Проте не хотілося віддавати письмову роботу на канікули, особливо у вигляді сухого переписування, без обговорення тексту, питань та розповіді з Я. Штрайта.
Використана література
-
Б. Лівехуд, «Фази розвитку дитини».
-
Г. Кьопке, «Дев’ятий рік життя».
-
Ж. Мольман, «Здоровий розвиток».
-
Р. Штайнер, «Таємниці біблійної історії сотворення світу».
-
Біблія
-
Я. Штрайт, «І постало світло».
-
FB «Антропософія. Група з дослідження Гетеанума».
-
Демонстраційні матеріали: зошит епохи вчителя
